Історія вчителя з гірського селища Ясіня Івана Каперльоса, який здобув звання «Учитель року»

Про це в етері Українського радіо Ужгород розповів Іван Каперльос. Учитель зізнався, що ніколи не планував обирати цю професію, але завжди з глибокою повагою ставився до своїх педагогів. Вирішальним став приклад дядька, який викладав йому англійську:

«У нього була класна вимова. Мене вражало, як він проводить уроки, як говорить англійською, як спілкується. Це мене надихнуло, і я пов'язав своє життя з цією професією».

За словами Івана Каперльоса, останнім часом оплата праці педагогів відчутно зросла, але це має стати стабільним стандартом, а не винятком. Тоді вчителі зможуть усю енергію спрямовувати на підготовку уроків, а не на пошук додаткового заробітку.

Сьогодні вчитель має бути ще й психологом, вважає педагог. За 45 хвилин уроку треба організувати 20–30 дітей із різними характерами та настроєм, налаштувати їх на роботу й подати матеріал так, щоб у них з'явилися не лише знання, а й навички.

«Потрібно мати дуже сильний емоційний інтелект, відчувати дітей, розуміти, коли бути строгим, а коли можна пропустити якийсь момент. Кожна дитина приходить не в ідеальному психологічному стані: можливо, засмучена, стомлена чи хвора», — пояснює Іван Каперльос.

 

Саме це, за словами педагога, і тримає його в професії:

«Мене завжди цікавила психологія, чому люди поводяться так, як поводяться. Де, як не в школі, можна з цим працювати щодня. Пошук підходу до дітей — наче пазл. Коли розумієш, що зміг підтримати дитину, вона потім тобі посміхається, і її ставлення до тебе змінюється на краще. Це дає той дофамін, який і тримає в професії».

Думки покинути професію бувають у кожного вчителя, особливо наприкінці дня чи після канікул, зізнається Іван Каперльос. Але кожну невдачу він аналізує як досвід:

«Професіоналом стають саме за межами комфортного середовища. Я завжди намагаюся донести своїм учням, що навчання відбувається за межами зони комфорту».

Свої нагороди педагог, за його словами, сприйняв спокійно:

«Усвідомлення приходить саме тепер, через деякий час після перемоги. Усе сприймалося виважено, без зайвих емоцій, а потім, коли аналізуєш це на самоті, приходить розуміння. Це відчуття ніби розтягнулося в часі».

Вимову і знання англійської педагог напрацював завдяки інтернету: ще студентом постійно дивився англомовні відео на YouTube.

«Зараз увесь світ фактично в нас у доступі. І це показує, що будь-хто, будь-де може досягти успіху. Потрібні лише зусилля, бажання і систематична робота», — переконаний учитель.

На уроках він насамперед створює для дітей безпечне середовище, де не страшно помилятися, пояснює Іван Каперльос:

«Ми аналізуємо не учня і не його особистість, а ситуацію чи відповідь. Важливо створити атмосферу, де помилятися безпечно».

Водночас надто спрощувати навчання не варто, додає педагог. Тому інколи він створює для учнів «контрольований стрес», наприклад несподівану роботу в парах перед класом, щоб у реальному житті вони не губилися під час розмови англійською.

Залишитися працювати в рідному селищі Іван Каперльос вирішив, бо хоче надихати дітей, серед яких колись виріс сам:

«Я виріс тут, тут мене надихали мої вчителі. Мені цікаво працювати саме з цими дітьми і в цьому середовищі».

Крім того, у цій школі навчаються і його діти. Цього року він уперше став класним керівником.

«Я уникав цього всіма способами, але зараз розумію, що не варто було. Я на роботі й можу спостерігати, як ростуть, вчаться і розвиваються мої діти», — розповідає педагог.

Надалі вчитель планує розробляти нові методики та застосунки для вивчення англійської, зокрема з допомогою штучного інтелекту.

«Можливо, вдасться створити продукт, який допомагатиме не лише на місцевому, а й на всеукраїнському рівні», — каже Іван Каперльос.

Суспільне Ужгород

 

28 жовтня 2026р.