«Укриття врятувало їм життя»: історія військовослужбовця 128 бригади з позивним «Далекобійник»

До війни його робочим місцем була кабіна вантажівки. Далекі дороги, кілометри за кермом, звичний ритм життя. Замість траси - польові дороги, замість вантажів - артилерійська техніка, а над головою небо, з якого постійно може прийти небезпека.

Військовослужбовець самохідного артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Мирон, позивний «Далекобійник», у березні 2022 року добровільно долучився до війська.

Сьогодні його робота готувати артилерійські позиції, облаштовувати укриття, маскувати техніку та робити все, щоб побратими мали більше шансів повернутися живими.

Разом із командирами Мирон шукає місця для нових позицій. Спочатку укриття для людей, потім для техніки. Укріпити, перекрити, замаскувати. Іноді на одну позицію може піти місяць.

«Спочатку робимо великий бліндаж, щоб було де жити. Потім починаємо копати основну позицію для техніки. Все це треба укріпити, накрити, замаскувати» - пояснює військовий.

П’ять років війни змінили й саме поняття маскування. У 2022 році машину можна було сховати в лісі та накрити сіткою.

«Тоді ми були ще зелені. Приїхали викопали позицію, зробили бліндаж. Машину сховали в лісі, накрили сіткою і все».

Тепер цього недостатньо. FPV, розвіддрони, оптоволоконні БПЛА та сучасна оптика дозволяють противнику бачити більше.

«Зараз командування дає команду: закопуватися. І чим глибше, тим краще».

Техніку ховають у землю, укріплюють і перекривають кількома шарами дерева та ґрунту. Адже це шанс вижити.

Мирон знає це на власному досвіді.

«Одного разу підрозділ отримав нову машину. Хлопці обладнали для неї позицію та зробили укриття. Потім був удар і укриття реально допомогло хлопцям вижити»- пригадує військовий.

Бувало й так, що FPV намагався залетіти просто до бліндажа. Захисні конструкції не дали йому потрапити всередину. Кількох військових контузило, але вони залишилися живі.

«Фізично дуже важко. Але працюємо стільки, скільки можемо».

За ці роки Мирон побував на Херсонському напрямку, у Соледарі, Бахмуті, Кураховому, Вугледарі та на Запорізькому напрямку.

«Підрозділ тримають люди. У нас хлопці всі молодці. Хто готовий їде туди, де потрібно».

За п’ять років Мирон зрозумів: війна змінюється постійно. Те, що працювало вчора, сьогодні може вже не врятувати.

«Ти тільки звик до одного, а вже треба вчитися іншому. Треба постійно думати, як захистити хлопців і техніку».

Поки ж війна триває, Мирон продовжує робити свою роботу.

Копати. Укріплювати. Маскувати. Берегти людей, бо добре зроблене укриття це те, що залишає людину живою.

 

25 серпня 2026р.