Унікальні світлини гуцулів на сторінках National Geographic

Багато фотографів, які відвідують або працюють за кордоном, як правило, щоб сфотографувати ненав’язливо, фотографують з відстані “безпечного” спостерігача - пише Рахів

Але коли Ліда Сухі виклала фотографії з села в Західній Україні, вона була набагато більш ретельною. Вона свідомо обрала ретельно повільний процес. Створення всього кількох експозицій з цим громіздким  апаратом займало близько  двох годин, вимагаючи участі і терпіння з обох сторін об’єктива. Замість ненав’язливого спостереження створено було навмисну точку зустрічі між ними і народом, який вони фотографувала.

Карпатський регіон, який зображено на  фотографії,має особливе значення для пані Сухі. Це місце народження її батька, доктора  Dr. Zenon Mychajluk.

“Хоча він жив далеко від цього регіону протягом більш ніж 50 років, мій батько досі ставиться до цієї області, як до рідного дому”,- сказала пані Сухі.

Рятуючись від гнітючої радянської системи, батьки пані Сухі жили в таборах для переміщених осіб у 1940 році, перш ніж іммігрувати до Сполучених Штатів.

 

“Коли мій батько приїхав до Америки, він побачив поштову марку з гірським  козлом в Монтані, і в це місце моя родина переїхала,” - сказала пані Сухі.

Її батько почав американське життя в якості асистента ветеринара, але в преріях. Пара переїхала в Північну Дакоту, де пані Сухі народилася, потім в Рочестер, де вона зараз живе.

На початку своєї кар’єри, пані Сухі практикувала редакційну фотографію, вивчала антропологію і отримала ступінь магістра в галузі зв’язку. У 1992 році в галузі образотворчого мистецтва в Єльському університеті вона отримала ступінь магістра.

Влітку 1992 року, з приходом незалежності України, вона і її батько повернулися в Карпатський регіон. Найяскравіші спогади фотографа від її першого візиту включає відкриття скромного будинку, де її батько  народився в 1909 році.

Під час цього візиту, гуцули запросили її залишитися. Її 10-місячне повернення до суворого Карпатського регіону з його тяжким зимовий клімат  допомогло створити серію портретів сільських жителів.

 

“Я намагаюся створити колективний портрет сільської громади через індивідуальні портрети”, – говорить пані Сухі.

 

У процесі, пані Сухі і її велика камера стали настільки добре відомі в селі, “коли я подорожувала автостопом, щоб дістатися до місця, де я жила, навіть люди, яких я ніколи раніше не зустрічала точно знали, де висадити мене.”

Її фотографії висять в галереях і музеях Європи та США. Вони також займають почесне місце на зображенні стінах багатьох сільських домогосподарств.

 

“Фото – не фольклорний документальний фільм, і вони не про подорож,” пояснила вона. “Незважаючи на фотографічну істинність, вони, можливо, виявили більше про власне суб’єктивне бачення фотографа, ніж про світ, який вони зображують.”

 

07 травня 2016р.