Ян Черней: Не хочу, щоб на Закарпатті зник сноубординг

– Яне, розкажи про те, як став тренером зі сноубордингу в збірній?

– В 90-х роках стояв у витоках розвитку сноубордингу в Україні, одним із перших почав проводити змагання з цього виду. Перші старти чемпіонату України зі сноубордингу пройшли в 1994 році, на них змагалися аж троє спортсменів, одним із них був я. Далі брав участь у міжнародних змаганнях – етапах Кубка світу та Європи. Вдалося його запровадити в нас завдяки тісній співпраці з тренером збірної України з бобслею та гірських лиж Володимиром Вороновим, який нині вже покійний. Спільно з ним і почали потихеньку «розкручувати» сноубординг на Україні. В 2000-му році влаштувався тренером у Ясінянській СДЮШОР з зимових видів спорту й створив там секцію зі сноубордингу. Виховав двох майстрів спорту, допоміг їм здобути освіту в вузі, під моїм керівництвом вони змагалися на високих міжнародних змаганнях – чемпіонатах та етапах кубків світу та Європи. Вже в той час на дитячі та юнацькі змагання розпочали свої старти Йосип Пеняк та Аннамарі Чундак. Далі очолив молодіжну національну команду України зі сноубордингу. А практично за рік до початку Зимової Олімпіади в Ванкувері став тренером олімпійської збірної країни зі сноубордингу в складі якої були вже й закарпатці – Аннамарі Чундак та Йосип Пеняк. За цей рік вдалося підтягнути спортсменів до надвіповідальних змагань у всіх компонентах – фізичному, технічному, психологічному. Після Олімпади в Ванкувері, продовжив тренувальну підготовку наших збірників уже до наступної Олімпіади в Сочі. Але спортсменів почали турбувати травми, та все ж вдалося вибороти ліцензії й виступити в Росії. До слова, Йосип Пеняк в одному з заїздів в Сочі показав третій час – це дуже високий показник, що свідчить про великий запас міцності в нього.

– Яка ситуація з найближчим кадровим резервом хтось дихає в спину нашим лідерам?

–Щодо кадрового резерву, то, на превеликий жаль, його немає. Не розумію, чим займалися увесь цей час закарпатські тренери, де їхні вихованці?

– Тож, які реальні перспективи крайового сноубордингу?

– Відверто, то років на 2-3 для Й.Пеняка та А.Чундак достойної заміни немає. Та й на Олімпіаду в Південну Корею пробитися нашим олімпійцям буде ще більш складніше. Тому вирішив не сидіти склавши руки, а  за власної ініціативи відібравздібних спортсменів в ясінянській СДЮШОР і за свої кошти вже впродовж року готую кількох перспективних сноубордисток. Вже нині вони здобувають перемоги на міжнародних змаганнях. Зокрема, Надія Гапатин стала переможницею на турнірі в Австрії. Повірте, Надія – наша майбутня чемпіонка й учасниця олімпійських ігор. Вона в свої 12 років вже завоювала титул абсолютної чемпіонки України серед юніорів. А на міжнародних змаганнях у Австрії та Чехії ставала срібною та бронзовою призеркою. І цього вдалося досягти всього за один рік підготовки.

-   Чому вдалися до такого кроку. Фактично за власні кошти утримуєте групу спортсменок?

–  Потрібно рятувати ситуацію, адже якщо нічого не робити, то сноубординг у нас може зникнути, тож роблю те, що можу. Хоч, кілька разів звертався до керівника управління фізичного виховання та спорту Закарпатської ОДА і директора Ясінянської СДЮШОР влаштувати мене офіційно на роботу тренером – на жаль, позитивної відповіді до цих пір не отримав. Хоча впевнений, що після того як Надія стане приносити результат, тоді всі керівники різних спортивних відомств стануть в чергу, щоб приписати цей здобуток і собі. Але їх допомога потрібна саме зараз, коли спортсменка розвивається, щоб проводити належну підготовку, брати участь у змаганнях.

–  Невже фахівцю, який пропрацював тренером збірної на двох Зимових Олімпіадах, чемпіонатах та кубках Світу та Європи не знайшлося місця в рідному Закарпатті?

– Як бачите, в області чомусь не зацікавлені в справжньому розвитку спорту. Як приклад, можу навести подібну ситуацію з Станіславом Кравчуком, ще раніше з Енвером Аблаєвим (нині працює тренером збірної України з фристайлу). Наслідком такого ставлення є те, що такий вид як фристайл-акробатика на Закарпатті практично не розвивається. Мабуть, наші чиновники хочуть, щоб і сноубординг дійшов до такого стану. Натомість, закликаю наших чиновників та спортивних функціонерів ретельно перевірити тренерські кадри, які фігурують лише на паперах та у відомостях на зарплатню, а в реаліях ці «фахівці» навіть не з’являються на своєму робочому місці. Виходить, що вони грабують наших дітей, яким не вистачає коштів на інвентар, харчування, поїздки на змагання чи тренувальні збори - ось так і нищиться наш спорт, і це стосується не лише сноубордингу, а й багатьох інших видів спорту.  

– Що потрібно зробити, щоб ситуацію виправити?

– Звісно, що не буду миритися з таким станом речей, тому мабуть і став «незручною людиною» для наших чиновників у спорті, які вже звикли до такого життя й можливо, навіть, не зацікавлені в становленні висококласних спортсменів. Хочу, щоб це нарешті змінилося, щоб спортивні інстанції працювали на перспективу, а не жити сьогоднішнім днем. Якщо нема результату в тих чи інших керівників, то їх потрібно змінювати, призначити молодих менеджерів, у яких є бажання працювати та розвивати спорт.

Роман Сенишин, uzhgorod.net.ua