Пряникове свято тячівської майстрині

Майстриня опанувала пряничне мистецтво кілька років тому, адже трьох дітей завжди хотілося порадувати чимось смачненьким. Така випічка жінці подобалася  своєю універсальністю.

«Якось перед Різдвом вирішила зробити традиційні західні різдвяні символи – імбирних чоловічків-джинджерів, – розповідає Діана Шіллер. – Із того все й почалося. Взялася вивчати цю справу глибше, передивилася кілька рецептів у інтернеті, додавала різні прянощі. Мені це вдавалося – всі, хто куштував, були задоволені».

Зараз вона створює не тільки імбирних чоловічків, а й різноманітні пряничні прикраси – ялинки, чобітки, рукавички, сніжинки, півників – символи 2017-го року, казкові хатки й різдвяні підсвічники.

«Новорічна тематика дуже цікава й різноманітна. Головне, аби подобалося моїм поціновувачам, – стверджує пані Діана. – Найскладніше працювати над створенням казкового будиночка. Тут є певні нюанси: вирізати форми з тіста треба на деко, бо якщо його туди переносити, то деформується. Випечені стіни мають зійтися по швах. Потім їх слід склеїти білком. Але всі ці старання варті дитячого захоплення й радості.  Щоб створити казкову атмосферу, всередині будиночка можна запалити свічку». І все це, на думку майстрині, може зробити кожен, варто лише мати бажання й терпіння.

«В інтернеті є багато варіантів приготування тіста, кожен може обрати на свій смак. Але я використовую масло, а не спред, за можливості натуральний мед, борошно, цукор, яйця. Усе це вимішується разом із прянощами до консистенції рідкої глини. Бажано, щоб тісто постояло ніч у холодильнику. Тоді пряники гарно виростуть. Щодо прянощів, то кожен кондитер підбирає власний набір, який називається пряними духами. Я додаю бодян, гвоздику, корицю, аніс, какао та обов’язково імбир – адже саме так із англійської перекладається назва пряничного чоловічка – «джинджер». І жодних хімічних домішок, єдине – порошок для печива», – радить пані Діана. Декоруються пряники білковою глазур’ю, якій треба дати певний час для підсихання.

Кондитер розмальовує імбирних чоловічків у свій спосіб, не копіюючи побачені в інтернеті фігурки. Але обов’язковими елементами в класичного джинджера мають бути орнамент на рукавах та припідняті брови. А далі – справа фантазії. До речі, як зізнається співрозмовниця, від народження вона шульга, але перевчилася на праву руку. Та візерунки на пряниках малює таки лівою.

«В процесі роботи я перебуваю в гармонійному стані, добре почуваюся. Іноді так захоплююся, що не можу спинитись, – усміхається жінка. – Аромат прянощів теж діє позитивно й радує».

Готові пряники охайно упаковує. Загалом на виготовлення однієї партії може йти й два дні. Адже вільного часу бракує, а особливо перед новорічними ранками у дитсадку. А ще ж Діана Шіллер дає уроки гри на гітарі вихованцям соціального центру для молоді з особливими потребами «Парасолька».

Ще однією цікавою властивістю пряника є те, що чим довше він зберігається, то кращого смаку набуває.

«Цього року зробила композицію для міської великодньої виставки. І одну пряничну «писанку» принесла додому для краси. Але через три місяці приїхав син-студент і умовив її скуштувати. Спочатку ми побоювались: а раптом зачерствів? Та коли відламали шматочок, він виявився ніби свіжоспеченим», – розповідає кулінар.

Смачні й корисні вироби смакують не лише старшим дітям-студентам, а й рідним, друзям, колегам і знайомим пані Діани, які вже стали палкими шанувальниками цієї смакоти.

Майстриня припускає, що, ймовірно, кулінарний талант успадкувала від улюбленої бабусі:

«Коли почала займатися випічкою, померла моя бабуся Василинка. Вона мешкала в Дубовому й була вправною, працелюбною майстринею: пекла тістечка на весілля, робила лебедів із тіста, ткала доріжки на станку. Ніколи не сиділа без роботи, казала, що то ганьба. Після закінчення музучилища я навіть попросилася на роботу не до Тячева, а в Дубове, щоб бути ближче до неї, бо дуже її любила, – з теплотою згадує вона. – Іноді складається враження, що бабуся залишила мені в спадок свій талант».

Пані Діана теж охоче ділиться своїм умінням: дає майстер-класи для дітей на греко-католицькій фарі в Тячеві, та й молодший син Петрик – найперший помічник на кухні.

«Мені приємно, коли хтось має задоволення від моєї роботи, адже це і смачно, і гарно, і корисно, а ще заспокоює й відволікає від щоденних клопотів», – каже майстриня.

За матеріалами Наталії МАДЖАРИ, м. Тячів