Дубівчанка Мар’яна Ташко виробами з глини завойовує Україну

Вже майже десять років пані Мар’яна вкладає свій багатий внутрішній світ у живописні та керамічні витвори, що надихають та зачаровують красою. Позаяк кожна робота дубівської вмілиці – це неповторний твір мистецтва, що збагачує життєдайною силою й збурює уяву незвичними образами. Чи то гончарний чайний набір, чи створений вручну торшер – всі творіння несуть у собі особливу енергетику, адже створені з любов’ю. Тому такі вироби й знаходять прихильників та поціновувачів серед сучасної молоді.
Не так давно, з осені минулого року, роботами Мар’яни зацікавились провідні фірми, що займаються продажем керамічного handmade на території західної України. Нині творчі доробки дубівчанки можна придбати в Ужгороді та Львові.
Проте жінка не тільки сама займається рукоділлям, а ще й вчить цьому мистецтву інших, працюючи викладачем у відділах образотворчого мистецтва та художньої кераміки Ганичівської та Нересницької ДШМ.
А починалося все у юнацькі роки. Батьки помітили, що їх донька Мар’яна має неабиякий хист до образотворчого мистецтва. Тож, аби розвинути цей дар, записали її до Дубівської ДШМ. Викладач Надія Черевко прищеплювала дівчині любов до мистецтва та вчила нюансам роботи над живописом впродовж кількох років.
– У той період я була безмежно закохана у живопис. Писала натюрморти та пейзажі, – розповідає майстриня.
Картини юної художниці привертали увагу. Навіть кілька пейзажів, які дівчинка створила у Празі під час канікул, залишились у чеській столиці. Місцеві галереї з радістю виставили на огляд пейзажі з зображенням празьких краєвидів молодої української художниці.
Юна мисткиня настільки полюбила малювання, що вирішила й після закінчення школи присвятити образотворчому мистецтву своє життя. Тож після закінчення Дубівської ЗОШ І-ІІІ ст. у 2004 році, Мар’яна вступила до Закарпатського художнього інституту на відділ художньої обробки металу.
– Однак, ковалем я так і не стала. Вже на другому курсі навчання я зрозуміла, що не живопис й не художня ковка заліза, а кераміка – то моє покликання. Саме тоді я спробувала працювати з глиною. І це була любов з першого дотику. Тож я продовжила навчання вже у відділі художньої кераміки. Пам’ятаю свою першу роботу. Це були декоративні керамічні скульптури – бичок та баранчик, висотою 35 см, виготовлені вручну, – ділиться спогадами Мар’яна.
А ось з гончарним кругом дівчина познайомилася вже у Косівському інституті декоративно-прикладного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, куди поступила у 2016 році. Тут вона професійно освоїла гончарство та вивчила традиції народної косівської кераміки.
З 2011 року Мар’яна Ташко працює викладачем художньої кераміки: спочатку у Ганичівській ДШМ, а з 2014 року ще й Нересницької ДШМ. А тогоріч, у листопаді, за ініціативи начальника відділу культури РДА Василя Гудака була відкрита ще й керамічна майстерня, яка на сьогодні обладнана муфельною піччю та гончарним кругом. Тож нині вихованці закладів мають можливість у повному обсязі засвоїти мистецтво кераміки та гончарства.
– Зараз я навчаю керамічній справі більше 40 дітей, що відвідують відділи при Ганичівській та Нересницькій ДШМ. Чимало моїх вихованців демонструють значні творчі успіхи. Є серед них старанні, а є талановиті, – розповідає Мар’яна Ташко.
Окрім того, майстриня популяризує керамічне мистецтво по всій території району. Адже час від часу дає майстер-класи для діток у різних населених пунктах Тячівщини. Впродовж 2016 року мисткиня провела 4 такі уроки: два заняття у Тячеві та по одному у Дубовому і Ганичах. Такі ж майстер-класи буде проведено й цьогоріч, два з них вже у лютому проходитимуть у Тячеві та Солотвині.
– На кожен такий урок діти, які ніколи не мали справи з керамікою, йдуть із задоволенням. Процес роботи з глиною їх захоплює й вони з радістю ліплять чудернацькі фігурки чи квіти, – розповідає Мар’яна Ташко.
Сама ж жінка найбільше полюбляє творити, як каже, речі не для загалу. У вільний від роботи та домашніх клопотів час вона займається виготовленням декоративної та інтер’єрної пластики.
Мисткиня зазначає, що більшість рукодільних сувенірів та скульптур роздаровує друзям та знайомим:
– Хоч і займаюсь ліпкою з глини вже не перший рік й у моєму доробку кілька сотень різних сувенірів та декоративних виробів, однак вдома набереться всього з десяток власних робіт. Якщо раніше свої вироби просто дарувала, то вже зараз їх з охотою купують любителі handmade. На жаль, мешканців нашого району важко зацікавити такими роботами, а ось жителі обласного центру та сусідньої Львівщини достойно оцінюють мої витвори, – зазначає майстриня.
Останні кілька днів жінка трудиться над створенням керамічних торшерів, їх замовила одна з фірм, що співпрацює з дубівчанкою. Мар’яна розповідає, що хоч і задана конкретна тема, однак вона може фантазувати та пропонувати своє бачення виробів. Для творчої особистості дуже важливо, аби її не сковували у рамки й давали можливість самовиражатися.
Ідеї для образів й фігурок приходять до майстрині, як й до кожної творчої особистості, несподівано.
– У новорічно-різдвяний період я не займалась ліпкою. Був майже місяць затишшя та відпочинку, однак цього не можу сказати про мою уяву. Мені щодня являлися нові ідеї та нові образи. І я така рада знову взятись до улюбленої роботи, хочеться якнайшвидше все задумане втілити у життя, – каже дубівчанка.
Типовим у творчості Мар’яни Ташко є поєднання образів людини та тварини.
– Всі тварини, яких я зображаю на виробах, мають риси, запозичені від людини. Це моя фішка й моє бачення краси. А ще особливу увагу приділяю гамі кольорів. В основному працюю з білими, голубими та лазурними фарбами, – розповідає Мар’яна.
Своїм натхненником жінка називає трирічного сина Даниїла. Каже, що все, що робить, присвячено йому. Дитина для Мар’яни є музою й головним стимулом творити. А у творчості знаходить відраду та самоствердження. І хоч найкращого виробу з глини, зі слів майстрині, ще не створила, та кожен витвір – то дитя, у яке вклала частинку своєї любові.
За матеріалами Лідії БІЛАК, Дзеркало Закарпаття
До теми
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- Сьогодні на Закарпатті стартує Український тиждень імунізації
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- “Вуйко Еко”: як ветерани Вуйко, Грузин і Директор на Закарпатті крафтовий бізнес започаткували
- Нести вантаж війни легше удвох: історії любові й боротьби
- Книги, які найчастіше купували в Ужгороді від початку 2025 року
- Ветерани Закарпаття створили обласну команду з адаптивного спорту. Репортаж з тренування
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
До цієї новини немає коментарів