Фотожурналіст Олександр Слєпцовський : "Ужгород став для мене схожим не перше кохання: завжди незабутнє, завжди щире"

Передаємо розповідь Alexander Slepcowski в повному обсязі. Повірте, це варто прочитати!

«УЖГОРОДСЬКЕ СУГОЛОССЯ»

Так я вирішив назвати свій новий творчий проект, коли зрозумів, що остаточно і невідворотно полонений Ужгородом. А вперше я приїхав сюди рік тому, щоби провідати й підтримати свого земляка, який потребує цього через стан свого здоров’я. Відтоді Ужгород став для мене схожим не перше кохання: завжди незабутнє, завжди щире, завжди таке, до чого хочеться повертатися знову й знову. І це кохання виникло не лише тому, що я тоді потрапив в Ужгород, коли розквітла сакура. Сакура – це лише мить тієї краси, того неповторного очарування, якою наповнене це закарпатське місто у будь-яку пору року: у цьому я переконався, коли приїхав сюди вдруге – вже взимку, одразу після різдвяних свят. Навіть і тоді, коли, здавалося б, нема чим було милуватися, від чого бути у захваті, Ужгород знову полонив мене – цього разу незвичною красою зимових туманів, мокрих вуличок, припорошеної бруківки, особливою тишею, таємничим мерехтінням вуличних ліхтарів, церковних передзвонів… 

І от учора я знову повернувся з Ужгороду. Цього разу я побачив дощове місто, фантастичні хмари, плями парасольок, тюльпанове дерево – і це знову вразило мене. 

Ужгород неможливо втиснути в якесь слово. Навіть у сотню красивих слів. Як втиснути у стисле слово неймовірну, невимовну ауру цього міста, його неповторну атмосферу, його тишу і гомін, аромат його кави, подих кам’яних мурів, вранішній або вечірній благовіст? Легше висловити своє ставлення до Ужгороду, свою любов до нього мовою, яка мені особливо близька як фотожурналіста: це мова художньої фотографії. Камера завжди супроводжує мене, куди б я не їхав, де б не подорожував. Так у моєму творчому архіві накопичилися гігабайти світлин, привезених з Ужгороду. Дещо з цього вже було презентоване на декількох міжнародних арт-проектах художньої фотографії. А тепер мені хочеться поділитися своєю скромною творчістю на популярних ужгородських порталах з тим, щоби дати можливість подивитися містянам і гостям Ужгороду трохи збоку, адже недарма кажуть, що збоку завжди видніше.

Ну а насамкінець, звідки ж я сам? З самісінького центру України, з Черкащини, із затишного містечка Сміла, яке, подібно Ужгороду, розташувалося уздовж річки Тясмин. Земля, оспівана творчістю Тараса Шевченка, овіяна красивими легендами, подвигами козаків Богдана Хмельницького. Якщо комусь захочеться поцікавиться, чим живе наше містечко нині, чим воно може привабити інших, ласкаво прошу на мою сторінку у фейсбуці. 

Зізнаюся, мої ужгородські замальовки, якими я ділився протягом своєї останньої подорожі, декого з моїх земляків дещо роздратували. Цитую мовою авторів коментарів: «Задолбал ты своим Ужгородом!», «Надоїло листати ці фото»…

Коли людина перестає прагнути кращого життя, вона опускається нижче й нижче того рівня, якого вже досягла. Це закон. А мені дуже хочеться, щоби культура Ужгороду, любов городян до свого міста, цей містечковий патріотизм хоча б трішки прищепився до міста, де я живу. Мені хочеться, щоби мої земляки були такими ж усміхненими, такими ж привітними, такими ж вимогливими до всього, що стосується суспільного життя, як це я бачу, щоразу приїжджаючи в Ужгород. Мені хочеться й у своєму місті бачити якщо не щоденні, то постійні зрушення, які додають комфорту, естетики, шарму. В Ужгороді є чому повчитися, що перейняти й прищепити у себе: без гучних промов і гасел, без піару і чергових передвиборчих обіцянок, а просто, природно, з любов’ю до землі, де живеш сам, де народжуються і роблять перші кроки твої діти.

Мені дуже хочеться, щоби «Ужгородське суголосся» знайшло своє позитивне відлуння у всіх, хто тут живе і хто тут ніколи не бував, але неодмінно захоче побувати. Повірте, Ужгород того вартий.

Олександр Слєпцовський, фотожурналіст

 

22 травня 2019р.