Відомі закарпатки сфотографувались в історичному вбранні рідної землі

Під кожну історичну територію автори проєкту знайшли героїню з корінням саме з тієї місцевості, щоб через сучасні образи зануритися в минуле.

Ця мультимедійна історія є продовженням нашої великої теми «Коріння» – про те, ким ми є, чому це важливо знати та усвідомлювати кожному, берегти цю пам’ять та не припиняти пошуки.

Тому, щоб зробити цей матеріал і зробити його правильно, ми не тільки ретельно підбирали тему, експертів, героїнь та команду. Ми заглибилися в історію української вишиванки та закарпатської вишивки на історичному вбранні місцевих народів, уважно перечитали міжнародний кодекс етики музейної справи та вивчили дискусію українських музейників про дилему між збереженням і просвітництвом. Протягом 3-х місяців ми досліджували, сумнівалися, перевіряли, зважували кожен крок, доповнювали матеріал новими фактами та контекстами.

Ця мультимедійна історія – не просто про історичне вбрання, а в першу чергу, про той код та сакральний зміст, які в це вбрання закладені. Зазвичай, підсвідомо, як результат колективної історичної пам’яті. У випадку із Закарпаттям – це коди унікальності та самобутності, але водночас коди діалогу культур та історій різних етносів.

Жіночий одяг 100-річної давнини боржавських, тереблеріцьких, королевських, турянських, тересвянських та ужанських долинян був зовсім не подібний до вбрання лемків чи бойків, румунів чи угорців, і зовсім не такий як у рахівських гуцулів. Разом з тим, усі вони – поліфонічно перегукуються та вкрай органічні в єдиній композиції історичного вбрання Закарпаття.

Під кожну історичну територію ми знайшли героїню з корінням саме з тієї місцевості, щоб через сучасні образи зануритися в минуле. Спонукати кожного з вас робити те саме.

Окремо ми б хотіли наголосити, що зовсім не агітуємо носити автентичне історичне вбрання. Більше того, закликаємо всіх його берегти та через нього досліджувати своє коріння. З цієї метою в нашому матеріалі є схеми вишивок та їхнє наукове пояснення, яке може стати дороговказом для історичних пошуків та створення реплік історичного вбрання.

Нам видається несправедливим, що багато навіть закарпатців, не те, що немісцевих, можливо, ніколи не бачили цього вбрання та не замислювалися про його зміст. Коли ми створювали цей матеріал, то нас в тому числі мотивували переживання, що всього цього багато хто навіть не бачив, не цікавився, досі ігнорував.

Тому ще одна амбітна ціль цього матеріалу – перенести музей історичного вбрання Закарпаття в онлайн через переосмислення існуючих знань та їхню сучасну інтерпретацію.

Ми його створили спільно з Закарпатським музеєм народної архітектури та побуту. І зараз ми запрошуємо вас до цього нового онлайн-музею, і починаємо з короткого словника, які історичні назви має різний одяг та окремі його елементи на Закарпатті.

Головні убори – хустя, кестиман, шеринка, платок, чепець, весільна косиця, молодиця

Сорочка – довганя, опліччя, кошуля, заспульниця, ромованка, блуза

Спідниці – сукня, віган, сукман, юбка

Фартуки – плат, шурц, сапиначка, припиначка

Спідні спідниці – фодрованці

Взуття – постоли, бочкори, вербці, чоботи, чіжми, бокончі, топанки

Шкарпетки – капчурі, штримфлі, фусиклі

Безрукавки – лайбик, камізелька, бунда, візитка

Верхній одяг – реклик, уйош, кожух, гуня, сердак, сірак

Прикраси – монисто, гердан, силянка, гусоші

Пояси – окрайка, пасина, тканка

Аксесуари – подвійні сумки (бесаги), тайстра, трайстра

Воловецький район‎. Бойки

Плечову частину жіночих сорочок бойків Воловеччини оздоблювали поперечною орнаментальною смугою, “наплечником”. В її основі лежав широкий рядок із квіток, який обрамляли вузенькі смужечки, “заснурки” та смуги з “перок”. Основними орнаментальними мотивами виступали чотирипелюсткові квіти, серцевиною яких були квадрати із вписаними в них скісними хрестами. Червоно-синя кольорова гама свідчить про те, що подібні вишиванки побутували в кінці XIX – на початку XX століття.

 

 

Ірина Янцо

лідерка гурту «Анця» та менеджерка гурту «Рокаш»

Пишаюся тим, що я – підкарпатська русинка. Дідусь і бабуся за маминою лінією депортовані лемки. Нещодавно відвідала село, звідки був переселений мій дідусь, знайшла там його хату, вона досі стоїть. А також село бабусі, але хата вже зруйнована. Це села Віслок Велкий і Мощанець Саноцького повіту, зараз вони знаходяться в Польщі.

Прадідусь за батьковою лінією, Лука Чешок, походить з села Тишів Воловецького району. Прабабуся – з Підлоззя.

Третя лінія, звідки походить моя кров, це Хустщина. Мій дідусь по батьковій лінії з Ізи. Там дуже багато людей з прізвищем Пристая. Я народилася в Хусті і провела свої дитячі роки у бабусі в селі. Усе своє свідоме життя живу в Мукачеві, тому його вважаю рідним містом.

Тересвянські долиняни. Тячівський район

У 20-40 роках ХХ століття у селах долини річки Тересва в одяговій вишивці переважали рослинні мотиви у вигляді стилізованих галузок з квітів, листочків, бутонів. Доповненням могли бути зображення вазонів з квітами, метеликів, тощо.

 

 

Аліна Паш

музикантка та співачка

Я з Тячівського району, з селища Буштино. Про це всюди розповідаю, тому що мені гордо, що я з такої красивої глибинки. Родичі мої також звідти, але оскільки в нас перехрещено багато національностей, то за батьковою лінією в мені тече румунська кров. А мамин дідусь родом з Хмельниччини. Кажуть, що Несіймуки козацького роду.

У Буштині в мене живуть батьки, бабуся, мамині сестри, батькова родина. Додому приїжджаю обов’язково на Різдво, Пасху, 1 листопада, та й загалом завжди як тільки трапляється можливість.

Угорці. Берегівський район‎

Для одягової вишивки угорців Закарпаття характерною була вишивка рослинного характеру, виконана технікою “двосторонньої гладі”. Основні мотиви – троянди, айстри, фіалки та ромашки. У поєднанні зі стеблами та листочками різної форми вони утворювали цілісні орнаментальні композиції.

 

 

 

Тетяна Літераті

авторка проекту «Втрачений Ужгород»Я, як то кажуть, чоботар без чобіт – історії інших пишу, а свою досить мало знаю. Народилася не в Ужгороді. Мій батько угорець, який походить з угорського села Тисаашвань на Ужгородщині. Мама – з села Худльово. Все своє життя прожила в Чопі і от вже 19 років живу в Ужгороді.

 

 

26 жовтня 2019р.