Під час пандемії головне – люди: ужгородці вже підтримали понад 1000 сімей
«Усе починалося з ініціативи шести людей, – розповідає Ірина Микулин. – Буквально за перші три дні до нашої Фейсбук-спільноти приєдналося близько півтори тисячі людей. Із них 40 одразу виявили бажання волонтерити. Нині сторінка налічує понад 3000 читачів. Свої зусилля згуртували вже 60 волонтерів, серед яких багато студентів і викладачів.
Місто розділили на кілька умовних районів і призначили там координаторів та волонтерів. Приміром, Ірина координує роботу на БАМі та збирає дані про потребуючих.
Робота налагоджена. За кожен напрям відповідає окрема людина: одні приймають дзвінки та збирають продукти, інші формують списки на відвідування. Координатори за цим переліком отримують пакунки. А потім волонтери їх розносять.
Однак на зв’язку, зізнається Іра, часто навіть до півночі. Люди телефонують, просять про підтримку і пропонують допомогу мало не цілодобово.
– Мене вразило, що 90 % людей не просять про допомогу, а дають адреси інших. Наприклад, телефонує пенсіонерка і каже: я живу сама, онкологія, але до мене навідується дочка, а от у сусідки нікого нема і не виходить 2 тижні. Допоможіть їй, – ділиться дівчина.
Є такі, кому потрібно принести продукти, але вони їх можуть повністю або частково оплатити. Є й такі, кого забезпечують безкоштовно.
Візити роблять по суботах. Щоразу намагаються охопити близько сотні осель. Є сім’ї чи самотні пенсіонери, що їх волонтери називають критичними. Вони потребують особливої підтримки – таких відвідують частіше.
На початку найбільша проблема була з масками: «Старенькі телефонували й плакали, бо не можуть купити маску, а без неї на вулицю виходити страшно. Тоді відгукнулося багато ужгородських кравчинь, які шили їх буквально ночами», – пригадує волонтерка.
Одразу ж із допомогою долучилися підприємства, пекарні, приватні бізнеси й навіть усеукраїнські організації: надають засоби захисту та продовольства. Благодійників стає все більше. Щоб перелічити їх – потрібна окрема публікація. Однак на сторінці Взаємодопомоги є всі фотозвіти з подяками.
Великим викликом для волонтерів став Великдень. Ужгородці допомогли забезпечити святковими наборами близько пів тисячі сімей. До цього масштабного благочинства закарпатці долучилися з особливим ентузіазмом. Приміром, крім пекарень, до випікання пасок долучалися й ґаздині. Одна з них передала 30 пасок зі словами «Захопилася, спекла більше».
Тепер, каже Іра, найбільше потрібні продовольчі товари, що не псуються: крупи, олія, макарони, чаї тощо. Один підприємець навіть виділив приміщення для зберігання. Коли передають продукти з малим терміном придатності (одна господиня дала сир, молоко, сметану), їх віддають одразу. Критичним. А рук вистачає.
Допомогти може кожен:
-
-
- підготуйте продуктовий набір для сім‘ї;
- перерахуйте кошти для купівлі харчів;
- повідомте, якщо знаєте тих, хто має якусь потребу.
-
Контактний номер 050 081 000 4
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- Після перемоги мріє поїхати в Японію: історія переселенки з Краматорська, яка плете маскувальні сітки в Ужгороді
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів