У Виноградові руйнується пам'ятка архітектури: містяни занепокоєні станом Палацу Перені

"Нажаль наша гордість Севлюша, потихеньку йде до руйнування фасаду і байдужість влади до реставрації і підтримки. Небагато потрібно часу, щоб пішло руйнування нашої спадщини наших предків які залишили ...", - зазначається в описі до фото.

ДОВІДКОВО:
Палац Перені — колишній палац і парк барона Жигмонда Перені. Розташований у південно-східній частині міста Виноградова.
Палац важається одним з найстаріших на Закарпатті споруд такого типу. Будівля досить велика, масивна, прямокутна, двоповерхова. Наріжні чотирикутні вежі мають радше архітектурно-декоративне призначення, ніж оборонне.

Численні реставрації та перебудови надали палацові барочного вигляду, так що тепер ніхто не може сказати, як він виглядав на початках. На фасадній стороні розміщений стильний портал, над ним, на високому фронтоні,— герб баронів Перені. Дах піднесений, барочний, покритий ґонтом. Стіни палацу товсті, масивні, кімнати порівняно низькі, перекриття склепінчасті. Під будовою просторі склепінчасті підвальні приміщення. Палац розташований серед стародавнього парку, у якому багато красивих і рідкісних дерев (див. Парк Перені). На підході до палацу стоять одноповерхові флігелі.

Після того як 1557 року королівське військо штурмувало замок, у якому перебував Перені, замок став непридатним для житла. Для його відновлення треба було багато коштів. Барон вирішує побудувати палац у місті неподалік від замку, щоб у разі небезпеки можна було перейти в більш стратегічно вигідне та безпечніше місце. Для цього вибрали вже існуючий палац, який був зведений у XIV ст.

Спочатку він був одноповерховим, лише в XVII ст. надбудовали другий поверх, вежі на рогах набули красивого завершення, на центральному фасаді ризаліт та герб, фігурні водостоки. Перший поверх використовувався під господарчі потреби, на другому були житлові приміщення та велика зала. В останній розміщувалася фреска з зображенням Агасфера та цариці Естери.
До теми
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- “Старіння” майстрів та унікальні техніки: як на Закарпатті рятують від забуття традиційні дерев’яні ремесла
- Звільнився з армії – і через місяць повернувся знов: історія військового зі 101 бригади ТрО Закарпаття
- "Я не вважаю це героїчним вчинком": ужгородка Крістіна Петрулич розповіла про нагороду "Герой-рятувальник року"
- Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Ветеран із Ужгорода Віктор Суліма: від фронту до крафтового виробництва
- "Я зрозумів, що таке бойові виїзди після того, як нас обстріляв російський танк". Історія бійця 128 бригади Андрія
- «Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя
- “Чудова десятка” закарпатської літератури, або що варто прочитати про наш край?
- Закарпатська академія мистецтв – осередок, де формують агентів культурних змін
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Та котра би жона пішла в полонину?» Про що говорять біля домашньої ватри вівчарі Хустщини, які зійшли після літування
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- Правова підтримка ветеранів: які питання найбільше турбують захисників після війни
- Змінити символи війни на обереги: ужгородський скульптор створює прикраси з гільз
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- 94 дні, чотири пари взуття і майже 400 тисяч гривень: історія благодійного походу Артема Єрохіна

До цієї новини немає коментарів