У Виноградові руйнується пам'ятка архітектури: містяни занепокоєні станом Палацу Перені

"Нажаль наша гордість Севлюша, потихеньку йде до руйнування фасаду і байдужість влади до реставрації і підтримки. Небагато потрібно часу, щоб пішло руйнування нашої спадщини наших предків які залишили ...", - зазначається в описі до фото.

ДОВІДКОВО:
Палац Перені — колишній палац і парк барона Жигмонда Перені. Розташований у південно-східній частині міста Виноградова.
Палац важається одним з найстаріших на Закарпатті споруд такого типу. Будівля досить велика, масивна, прямокутна, двоповерхова. Наріжні чотирикутні вежі мають радше архітектурно-декоративне призначення, ніж оборонне.

Численні реставрації та перебудови надали палацові барочного вигляду, так що тепер ніхто не може сказати, як він виглядав на початках. На фасадній стороні розміщений стильний портал, над ним, на високому фронтоні,— герб баронів Перені. Дах піднесений, барочний, покритий ґонтом. Стіни палацу товсті, масивні, кімнати порівняно низькі, перекриття склепінчасті. Під будовою просторі склепінчасті підвальні приміщення. Палац розташований серед стародавнього парку, у якому багато красивих і рідкісних дерев (див. Парк Перені). На підході до палацу стоять одноповерхові флігелі.

Після того як 1557 року королівське військо штурмувало замок, у якому перебував Перені, замок став непридатним для житла. Для його відновлення треба було багато коштів. Барон вирішує побудувати палац у місті неподалік від замку, щоб у разі небезпеки можна було перейти в більш стратегічно вигідне та безпечніше місце. Для цього вибрали вже існуючий палац, який був зведений у XIV ст.

Спочатку він був одноповерховим, лише в XVII ст. надбудовали другий поверх, вежі на рогах набули красивого завершення, на центральному фасаді ризаліт та герб, фігурні водостоки. Перший поверх використовувався під господарчі потреби, на другому були житлові приміщення та велика зала. В останній розміщувалася фреска з зображенням Агасфера та цариці Естери.
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом

До цієї новини немає коментарів