У Виноградові руйнується пам'ятка архітектури: містяни занепокоєні станом Палацу Перені

"Нажаль наша гордість Севлюша, потихеньку йде до руйнування фасаду і байдужість влади до реставрації і підтримки. Небагато потрібно часу, щоб пішло руйнування нашої спадщини наших предків які залишили ...", - зазначається в описі до фото.
ДОВІДКОВО:
Палац Перені — колишній палац і парк барона Жигмонда Перені. Розташований у південно-східній частині міста Виноградова.
Палац важається одним з найстаріших на Закарпатті споруд такого типу. Будівля досить велика, масивна, прямокутна, двоповерхова. Наріжні чотирикутні вежі мають радше архітектурно-декоративне призначення, ніж оборонне.
Численні реставрації та перебудови надали палацові барочного вигляду, так що тепер ніхто не може сказати, як він виглядав на початках. На фасадній стороні розміщений стильний портал, над ним, на високому фронтоні,— герб баронів Перені. Дах піднесений, барочний, покритий ґонтом. Стіни палацу товсті, масивні, кімнати порівняно низькі, перекриття склепінчасті. Під будовою просторі склепінчасті підвальні приміщення. Палац розташований серед стародавнього парку, у якому багато красивих і рідкісних дерев (див. Парк Перені). На підході до палацу стоять одноповерхові флігелі.
Після того як 1557 року королівське військо штурмувало замок, у якому перебував Перені, замок став непридатним для житла. Для його відновлення треба було багато коштів. Барон вирішує побудувати палац у місті неподалік від замку, щоб у разі небезпеки можна було перейти в більш стратегічно вигідне та безпечніше місце. Для цього вибрали вже існуючий палац, який був зведений у XIV ст.
Спочатку він був одноповерховим, лише в XVII ст. надбудовали другий поверх, вежі на рогах набули красивого завершення, на центральному фасаді ризаліт та герб, фігурні водостоки. Перший поверх використовувався під господарчі потреби, на другому були житлові приміщення та велика зала. В останній розміщувалася фреска з зображенням Агасфера та цариці Естери.
До теми
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
До цієї новини немає коментарів