Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Амалі Кожмінова

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Амалі Кожмінова
Підкарпатська Русь… Які асоціації викликала ця «терра інкогніта» у чеських етнографів, дослідників і фотографів, коли «звалилася» після Першої світової війни на голову Чехословаччини? Як вони уявляли мешканців глибинки Європи, що були майже «законсервовані» під тисячолітнім правлінням Австро-Угорщини? Ось тут, зовсім поряд, рукою подати, знаходився ще геть неполоханий світ, зі своїми традиціями і віруваннями, ремеслами і культурою…

 

Після приєднання Підкарпатської Русі до новоствореної держави було необхідно провести велику теоретичну та практичну роботу, щоб цей регіон став її рівноправною частиною. За надзвичайно короткий час потрібно було визначити стратегію економічного та культурного розвитку. Таким чином, століття тому, теперішнє Закарпаття стало професійним напрямком для сотень чеських чиновників, солдатів, лікарів, етнографів, техніків та вчителів.

Ця публікація – друга частина з циклу «Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників», і наша нова дослідниця – Амалі Кожмінова.

Амалі Кожмінова (cs.wikipedia.org)

Amálie Kozmínová (1876-1951) – професійна вчителька і письменниця, дослідниця народної вишивки. У ролі шкільного інспектора та стипендіата прибула в наш регіон у жовтні 1919 року, менш ніж через чотири тижні після його вступу до Чехословацької Республіки. Була просто шокована рівнем життя та безграмотністю населення... Активно їздила селами, вивчаючи народну культуру, що і стало її відправною точкою для організації просвітницької діяльності.

(Весілля), Верхній Бистрий, Підкарпатська Русь, 1919 рік

Русинське весілля, Синевир, Підкарпатська Русь, не дат.

Амалі проводила курси вишивки та в часи загальної повоєнної нестачі забезпечувала необхідний матеріал для цього, здійснювала виставки та продажі творів вишивок Карпат. Виставки, зокрема, відбувалися і в Чехії. На додаток до історичного, наукового та економічно-адміністративного огляду, робила описи народного одягу, житла та обрядів сімейного життя русинів-українців. Використовувала фотокамеру, щоб зафіксувати важкі будні та святкові хвилини людей у цій прекрасній, але здебільшого екзотичній і тоді не зовсім безпечній країні. Результатом стала чудова монографія «Підкарпатська Русь. Праця і побут народу з точки зору культури, економіки та етнографії», опублікована у 1922 р. Книга містила 125 великоформатних сторінок з безліччю малюнків та фотографій, а також додаток з десятками красивих кольорових зображень орнаментів народних костюмів та вишивок.

Зберігся спогад з її фотографування: «…але з людьми були проблеми, вони боялися камери. Коли все ж давали себе сфотографувати, то після клацання камери думали, що я витягну звідти готову світлину, чого, звісно, не було. Тоді вони були розчаровані і зневажливо говорили: ех, і нічого після того…».

Чоловік і жінка з Росішки – над Косівською Поляною, Підкарпатська Русь, 1922 р.

Свячення "Пасхи" на Великдень, Богдан, Підкарпатська Русь, 1929 рік

Церемонії та звичаї, що супроводжували смерть та поховання, захоплювали її, і водночас наводили жах. За її словами, готування до поховання небіжчика на практиці означало розміщення його в одній кімнаті, як протягом нормального сімейного життя. Старші сусіди приходили на молитви, а молодші фіглювали (жартували) і проводили танцювальні ігри. Амалі Кожмінова вважала їх занадто веселими і ексцентричними, а їх відверто еротичний характер був подекуди образливим. Вражена масками Діда та Баби, писала: «Підкарпатська Русь – Верховинський регіон. Фіглярі – Дідо та Баба – два хлопчики, замасковані, жартують, проводять траурні ігри веселого характеру, бігають у хатині мертвого, який лежить на сіні, на лавці біля столу, прикритий плахтою до підборіддя. Вони роблять смуток веселим, радіють, що душа померлого вже на небі – подалі від цього порожнього світу, сповненого жалоби, нещастя та відчаю. 1922 рік».

Похорон русинів на санях – молитва священика на подвір’ї перед будівлею, з якою покійний прощається, Підкарпатська Русь, не дат.

Фіглярі – Дідо і Баба, Підкарпатська Русь, 1922 рік

Етнографка також описувала складнощі з фотографуванням, які траплялись на Підкарпатській Русі, практично в польових умовах. Особливо з проявкою світлин, взимку їй часто доводилось брести глибоким снігом за готовими слайдами. Кожмінова описувала тему, місце розташування та часто дату на паперових конвертах, в яких коригували негативи, іноді додаючи короткий опис сфотографованої події. Зараз її фотоспадщина або розкидана по малих чеських музеях, або повністю загублена…

Класна кімната на Підкарпатській Русі

«Моя робота була бурхливою і гіркою. Я подаю її публіці невибагливо. Якщо вона принесе свої плоди, це також принесе мені радість і повне задоволення. Я бажаю землі, з якої приношу знання в книзі, найкращого майбутнього, а людям – легшого життя», – писала Амалі.

Світлина Амалі Кожмінової з її коментарем на конверті

Сподівання на мирне співіснування в Чехословацькій Республіці розвивалися двадцять років, але навіть у самому зародженні республіки були очевидні суперечливі та несумісні погляди представників окремих етнічних груп. Розпад Чехословаччини та німецька окупація в 1939 р. означали для неї безнадійне руйнування ідеалів Першої Республіки, а повоєнні надії незабаром були поховані приєднанням Підкарпатської Русі Радянським Союзом у 1946 році.

Останній період свого життя Амалі Кожмінова провела усамітнено і померла в Празі 24 квітня 1951 року після тривалої хвороби.

Чеським дослідникам, які фіксували життя нашого краю, слід дякувати за дивовижні світлини, глибокий аналіз побуту та традицій місцевого населення на початку ХХ століття, безсумнівний внесок в культурне життя мешканців Підкарпатської Русі. Однією з них була, на жаль, малознана, але яскрава і розумна Амалі Кожмінова. І я сподіваюсь, що завдяки цій публікації про неї дізнаються якнайбільше українців.

Далі буде…

P.S. Світлини публікуються в українських ЗМІ вперше.

Михайло Маркович, для uzhgorod.net.ua

В матеріалі використано фото з mzm.cz (Moravské zemské muzeum Brno).

Читайте також: 

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Богуміл Ваврушек

Михайло Маркович: Як стати ужгородцем, мініінструкція

Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

04 вересня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів