Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Богуміл Ваврушек

Можна лише уявити здивування і враження мешканців Чехословаччини, коли Підкарпатська Русь – сучасне Закарпаття, увійшовши до її (Ceskoslovensko) складу, відкрила свої екзотичні соціально-побутові, культурні реалії й нестоптані туристами гірські хребти Карпат.

У східні глибинки новоствореної післявоєнної держави потягнулися не лише службовці, військові та архітектори, але й дослідники життя місцевого населення русинів-українців, що в своїй більшості не вміли ні читати, ні писати… Серед цих дослідників були і журналісти, і письменники, і навіть фотографи-аматори, що залишили нам як неймовірні писемні спогади й твори, так і дивовижні світлини. А разом з ними – можливості для самодослідження.

Із перспективи років і ключових історичних моментів минулого століття, можемо оцінити вплив тогочасної політики державотворення чехів і словаків на своїх сусідів-слов’ян, які отримали автономію, і чи не вперше за тисячоліття можливість проявити себе. Як результат, маємо і національну самоідентифікацію, і Карпатську Україну, і проголошення незалежності в Хусті.

Цією публікацією розпочинаю розповіді про дослідників Підкарпатської Русі, зокрема фотографів, які залишили нам такий спадок, що не перестає вражати навіть через століття!

І перший із них – Богуміл Ваврушек.

Богуміл Ваврушек у 1931 році (cs.wikipedia.org).

Bohumil Vavroušek (25.06.1875 – 06.10.1939) народився у чеському містечку Славетині, навчався в учительському інституті, а потім працював вчителем у сільських школах, пізніше – у празьких Виноградах.

Вже в 1909 році він їздив у подорож на схід – до Галичини, і камера стала його вірною помічницею. Однак, у його випадку йшлося не про фіксацію швидкоплинних моментів із мандрів, а про документування народних дерев’яних споруд, особливо церков, сільських будівель, кладовищ та каплиць.

Вівця, схрещена з сарною, Грушів, 1920-ті

Він із науковою точністю, з уважністю до деталей, каталогізував роботи анонімних будівельників та майстрів, щоб підтвердити їх майстерність та мистецькі здібності. Як результат документації народної архітектури – монументальні публікації: «Мальовнича Словаччина: історичні та архітектурні пам’ятки, зразки різноманітних костюмів, будівель, мистецтва та побуту словацького народу»; «Дедина» – 516 фотографій народних споруд в Чехословацькій Республіці; «Церква в селі та в місті» – 615 фотографій церковних будівель в Чехословацькій Республіці та «Церковні пам'ятки в Підкарпатській Русі» в 1929 р..

Книга «Церковні пам'ятки в Підкарпатській Русі» 1929 р.

Життя на полонині

Експедиції в Підкарпатську Русь вабили фотографів завдяки своїй дикості та певній романтичності. Популярності цього забутого Богом регіону сприяли роман Карела Чапека «Гордубал», або книга Івана Ольбрахта «Микола Шугай – розбійник». Відтак, що не менш важливо, потужно культивується туризм.

Виготовлення єврейських надгробків, Підплеша-Тячів

У ХХ столітті наш край зазнав багатьох політичних потрясінь. Хоча зараз можна сказати, що період, коли він був частиною Чехословацької Республіки, належить до щасливих періодів нашої історії. Після війни, у червні 1945 р., вся Підкарпатська Русь із майже мільйоном жителів була примусово приєднана до Радянського Союзу, і тут запанувало «комуністичне середньовіччя».

Інтер’єр хати, Загаття

У 2018 році, в Празі, пройшла виставка «BOHUMIL VAVROUŠEK: PODKARPATSKÁ RUS», як нагадування про забутого фотографа Богуміла Ваврушека та загублену країну.

Далі буде…