Пройти «Шлях гуні» і побачити, де вона народжується: на Закарпатті стартував незвичайний проєкт

Ідея створення проєкту, за словами Владислава Товтина, керівника проєкту, виникла, коли його організатори роздивлялися старовинні фотографії з весілля в с. Синевир. На цих знімках молодята були одягнуті в старовинні кожухи, які називаються гунями. Колись ремесло виробництва гуні було поширено по всьому Закарпаттю, але з часом почало зникати. Кожух був символом достатку та багатства, використовувався в народних обрядах.
«Це ремесло почало відмирати через зникнення традиційного господарювання. Гуня є традиційним полонинським одягом. На щастя, в деяких селах Міжгірщини таВоловеччини ще залишилися майстрині, які знають це ремесло,- каже Владислав Товтин. - Одним із головних осередків є село Річка. В ньому виготовляють звичайні гуні, так звані вівчарські гуні, та джергу (варіант ліжника)».
Першим завданням Агенції регіонального розвитку Закарпатської області при реалізації проєкту -- розробка пішохідного туристичного маршруту в селі Річка і на його околицях. Для його проходження потрібно пройти буковий ліс на Боржавську полонину, звідки відкривається чудовий краєвид на гори Гимба, Великий Верх та Стій. Там можна побачити два господарства, де утримують худобу: овець та кіз. Поспостерігати за процесом виготовлення сиру, вурди та бринзи. «Якщо, наприклад, туристи поселились десь у Річці, то зранку вони зможуть перейти на сайт нашого проєкту, і за допомогою мапи пройти маршрут протягом 7-9 годин. Тобто, він розрахований на цілий день. Протяжність туристичного шляху в селі майже 16 км», - пояснює Владислав Товтин.
Другим завданням проєктує організація тренінгів, участь в яких будуть брати спеціалісти в галузі зеленого туризму та виготовлення народного одягу. У людей, які приходитимуть в гори, буде можливість поспілкуватися з майстринями і побачити самий процес. «Ми хочемо показати людям справжнє Закарпаття з його особливостями та традиціями. Проєкт повинен стати поштовхом для розвитку сільського туризму та підвищення економічної спроможності цього гірського регіону», - каже Владислав Товтин.
Ремесло виготовлення гуні пов`язане з традиційним полонинським господарюванням в Карпатах, адже сировиною слугує саме овеча вовна. Гуня виготовляється протягом двох років. Вона є дуже коштовною. Для того щоб отримати шерсть потрібно чекати рік. Стрижуть овець щовесни. Потім готову вовну починають вичісувати на спеціальних щітках, а далі готують до прядіння, яке відбувається за допомогою старовинних кросен. Останнім етапом є обробка тканини водою у валилі, спеціальній споруді на гірському потічку.
Проєкт реалізовується Агенцією регіонального розвитку Закарпатської області за підтримки Українського культурного фонду в межах реалізації грантової програми "Культура. Туризм. Регіони» за фінансової підтримки Українського культурного фонду, Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» та Офісу розвитку малого та середнього підприємництва (SME.DO) при міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
2 жовтня на сторінці «Шлях Гуні» відбудеться онлайн-тренінг для виробників традиційного одягу, екскурсоводів та гідів.
Ужгородський пресклуб
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Від солдата до командира зенітної батареї. Історія медика із Мукачева
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
До цієї новини немає коментарів