Святкова шпаргалка: іграшки ручної роботи від ужгородки Елі Ворон

- Елю, як давно ви займаєтеся хенд-мейдом і з чого починали?
- Почала займатися хенд-мейдом ще у школі. Коли навчилася в'язати, почала робити серветочки та кофтинки, продавала їх ще в 10 класі. А в декреті почала активно в'язати іграшки і шапки, це було 8 років тому. Насправді в'язання певною мірою мене заспокоює. І, звісно, це те, що дійсно приносить задоволення.
- Які матеріали використовуєте?
- У роботі використовую як акрилову пряжу, так і хлопкову, а також плюшеву. А всередині іграшок - наповнювач холофайбер. Усе можна прати в пральній машинці і не перейматися, що з іграшкою щось станеться. До того ж, у моїх роботах практично немає дрібних деталей, тому вони безпечні для найменших діток.
- Для кого ваші роботи?
- Мої роботи як для діток, так і для дорослих, адже іграшку можна використовувати не лише за прямим призначенням. Вона може бути і сувеніром, є й люди, які колекціонують іграшки.
Але на іграшках не зупиняюся. Також роблю капці для дорослих і діток. Виготовляю різні килимки, зокрема дитячі. Це такі подарунки, які точно будуть унікальними, оригінальними та особистими - другого таого не буде ні в кого, бо це ручна робота.
- Чи пам'ятаєте свій перший виріб?
- Мій перший виріб ручнї роботи – серветка на урок із трудового навчання у школі. А якщо говорити про іграшки, то тут першим був слоник. Його я зробила для донечки Віки. Вона його носила в садок.
- Що зараз найчастіше замовляють?
- Усі клієнти різні, їх побажання також. Але найчастіше чомусь купують ведмежат. Це, як не крути, універсальний подарунок, який підійде і хлопчику, і дівчинці, і дорослій людині. Але якщо роблю під замовлення, то тут частіше обирають мультяшних персонажів та ляльок. Щось таке, що буде більш індивідуальним і пасуватиме інтересам того, кому цю іграшку подарують.
- Що є найважчим у такій роботі?
- Найдовше в'яжуться ляльки, адже вони в мене не повторюються. Їх я не в'яжу по взірцю. Кожна є витвором моєї фантазії, уяви. Другої такої нема. Тому потрібен час, щоб створити певний образ, продумати деталі та втілити задумане у життя. Звісно, якщо щось не подобається, то переробляю, перев'язую, щоб виглядало так, як я це бачу.
- Можливо, у планах маєте якісь новинки?
- Так, у планах – зробити люльку для маленької дитини з трикотажної пряжі. Дуже хочу більше робити капців, коврів, фоторамок-іграшок, а найбільше хочу зробити в'язаний ажурний зонт.
- Дякую за цікаву розмову! Успіхів, натхнення та веселих свят!
Замовити роботи Елі Ворон можна в Інстаграмі.
Ольга Богославська для uzhgorod.net.ua
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
До цієї новини немає коментарів