З історії села Довге та довжанського замку

Довге простягається вздовж долини річки Боржави. Віддалене від обласного на 97 км. Через Довге проходить вузькоколійна залізниця Берегове – Кушниця (не діюча) та шосейні шляхи до Іршави, Сваляви і Хуста. У 1971—1994 роках Довге було селищем міського типу. Населення – 6790 осіб (станом на 01.01.2001), площа – 46.66 км2, густота населення 145,52 осіб/км².

Географічні координати 48°22′03″ пн. ш. 23°17′13″ сх. д.; середня висота 172 м. над р.м. З південного сходу Довге оточене низькогірним масивом Тупий, а із заходу — гірським масивом Великий Діл. Обидва масиви лежать у межах Вулканічного хребта Східних Карпат. З півночі та північного сходу до села прилягають південні відроги хребта Полонина Боржава.

Через Довге протікає річка Боржава. Гірський характер течії — тільки у верхній частині до села Довге, де тече по гірській V-подібній долині у південному напрямі. Швидкість течії у межах 0,6—1,2 м/с, середні витрати 10,1 м3/с.

У межах Довгого басейн Боржави сформовано мережею потоків і струмків. Ліві притоки Боржави: Глубокий, Грабовий, Заквас, Митьова, Великий потік, Довгий, Жубраків, Паньова, Дійдовий великий, Дійдовій малий, Бистра. Праві притоки Боржави: Житній малий, Житній великий, Малиновий, Тросна, Золота, Свинка.

В історичних документах вперше згадується у 1383 році, як Госсумезо («Hozyowmezew» в оригіналі) — від угор. Hosszúmez?, що перекладається, як «довге поле».

Фото документа, де вперше офіційне згадується село Довге” (фото із соціальних мереж)

Існує декілька письмових варіацій назви Hosszúmez?, поява яких пов’язана зі специфікою старого угорського правопису. Наприклад: Hozyumezov, Hozyowmezew, Hazyomezew, Hezyomezeu, Hozyomezen, Huzyumezeu. З 1404 року вживається назва Dovha (Довгай). В деяких документах за 1463 рік трапляється назва Naghdolha або Nagh Dovha.

У другій половині XIII — початку XIV розпочинається «волоська колонізація» гірської і передгірської території сучасного Закарпаття. Волохи, яких витісняли тюркські племена, поступово просувалися на північ і асимілювались з русинським населенням, яке їх слов’янізує.

В той же час початок XIV ст. характеризується періодом феодальної роздрібненості Угорщини, а відповідно і Закарпаття, яке тоді входило до складу цієї держави. Угорські королі, шукаючи підтримки та опори у дворянському середовищі, щедро обдаровують своїх підлеглих величезними маєтностями, особливо на гірському прикордонні. З одного боку це була можливість переманити, чи схилити феодала на свій бік, а з іншого, дозволяло залюднювати величезні пустинні території. Ці фактори призводили до створення і розвитку великих феодальних маєтків, розширення площ оброблюваних земель, активному розвитку ремесел та скотарства у поміщицьких господарствах, бо головним багатством в епоху середньовіччя була земля. Всі ці умови сприяли появі значної кількості нових сільських поселень, особливо у рівнинній та передгірській частині історичного Закарпаття.

Очевидно саме у цей час і виникла низка невеликих хуторів в долині річки Боржави, а серед них і поселення Довге, що з часом виокремилося, як самостійне село.

В історичних джерелах село Довгеє вперше згадується наприкінці ХIV століття – у 1383 році. Тоді угорська королева Єлизавета дарує своїм воїнам Яношу, Шандору та Іштвану, синам кенеза* Станіслава із Лазів, села Броньку, Керецькі, Кушницю, Задня, Довга, Лисичово. На цій території вони збирали п’ятидесятину, з якої половину віддавали в королівську казну. У 1389 році троє братів з цієї родини (Янош, Шандор та Іштван) перебираються у Довге і з того часу вони почали називатися Довгаями. Тоді ж вони порівну поділили між собою всю отриману територію.

Цю інформацію підтверджує і угорський дослідник Ласло Деже, який, спираючись на нечисленні документи, пише, що уже на кінець XIV століття в Мараморошській долині річки Боржави фіксується Приборжавське (Zadnya), Довге (Dolha) Кушниця (Kusnica), Керецькі (Kerezke).

Наприкінці ХIV ст. угорський король Жигмонд дарує великі земельні території в долині Латориці і Боржави подільському князю Федору Корятовичу та його брату Василю. Ті, в свою чергу, роздаровують частину земель своїм родичам та вірним воїнам. Відомо, що у 1398 році вище названі князі звертаються до короля з проханням формально підтвердити дарування декількох сіл із своїх маєтків у долині річки Боржави на користь Станіслава та його братів Івана, Петра, Георгія і Богдана з Довгого. Справа видно затяглася на довгий час, бо у 1409 році Федір Корятович повторно видає документ про дарування села родині Довгаїв за військові заслуги. Тоді ж на село було заведено справу і внесено в загальний державний реєстр.

*Кенези – спеціальні люди, які вербували поселенців і на відведених феодалом землях засновували нові поселення.

Турінформ Закарпаття

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі