«Ми не просто готуємо, ми робимо все, щоб було смачно»: Як в Ужгороді працює найбільший гастрономічний центр для ВПО

Щодня робота тут кипить в усіх сенсах слова. Бо 130 волонтерів у Дельфіні протягом дня забезпечують харчування для внутрішньо переміщених осіб. Тут вантажать і розвозять їжу, чистять овочі, готують, прибирають та навіть надають психологічну підтримку. Як працює найбільший гастрономічний батальйон Ужгорода виданню Kiszo-UA розповіла координаторка волонтерів Дельфіна Валерія Попович, - пише Ксенія Шокіна.

• Валеріє, розкажи, як для тебе починалося волонтерство у Дельфіні? 

Мені подзвонила подруга Дзвінка Білоног і запитала, чи можна мене записати у базу волонтерів Дельфіну. Спочатку мене кликали на прибирання, нарізку овочів, на “нічні бутерброди”. А тоді запитали, хто вміє працювати з Exel-таблицями, а це мій профіль, бо я координую волонтерів у русі Будуємо Україну Разом (БУР). Так я стала HR у Дельфіні. Моя задача полягала у тому, щоб забезпечити волонтерами всі локації: Дельфін і 5 зовнішніх точок, серед яких кордони та вокзал. Ми створили і забезпечили функціонування мережі волонтерів.

Валерія Попович

• Чи був якийсь графік, за яким працювали? І як працюєте зараз? 

Перші 2 тижні Дельфін працював цілодобово. Зараз ми працюємо з 9 ранку до 8 вечора як звичайний ресторан, а волонтери працюють позмінно. В такому режимі ми вже місяць і більше не обслуговуємо зовнішні точки, бо нема такої потреби, як на початку. Люди записуються на зміни та приходять коли зручно: після роботи, до роботи. Тобто часто волонтери працевлаштовані і допомагають тут у вільний час чи у вихідні. І це я говорю в тому числі про внутрішньо переміщених. Багато з них знайшли роботу в закладах харчування Ужгорода завдяки своєму волонтерству у нас.

• А скільки волонтерів за день у вас трудиться? 

Спочатку в нас був величезний наплив і на день з нами було близько 200 волонтерів. Зараз в одному Дельфіні протягом дня працює близько 130 людей, але одночасно на місці є близько 45 людей. Вони міняють одне одного. Ми почали складати графіки, формувати зміни. З часом ці графіки переглядали, регулювали кількість людей, дивилися, скільки людина може працювати годин. У перший місяць повномасштабної війни охочих було надзвичайно багато, тому волонтерські графіки були заповнені на 3 дні вперед. Телефони розривалися від людей, які хотіли бути корисними. Зараз усе змінилося. Хтось вигорів, хтось виїхав, хтось знайшов роботу.

• Чим зокрема займаються волонтери?

У нас є три основні блоки: зал, мийка і кухня. Наприклад, у нас є хостес — вони зустрічають гостей, беруть талони і скеровують до залу. В залі офіціанти зайняті по 5-6 годин. Їх у нас десь 25 на день у 3 зміни. В обід до них ще приходить підкріплення, бо це година пік. Також у залі є люди, які поповнюють запаси хліба та солодощів, прибирають посуд. В залі працювати стресово, бо весь час потрібно спілкуватися з людьми, бувають конфліктні ситуації. Ще є люди, відповідальні за видачу їжі та напоїв, приготування бутербродів.

На мийці посуду потрібно 8 людей за зміну: одні миють білий посуд, інші — склянки, треті витирають. Тут же, на мийці є в нас особлива позиція — «баняки». Баняк — це величезна каструля. А назва прижилася, бо коли я розподіляла людей, сказала одному чоловіку, що він піде на баняки. Він цього слова не знав, перепитав, вивчив. А назва прижилася. До речі, там переважно працюють чоловіки щодня і без вихідних. Я надзвичайно поважаю їхню працю, бо це фізично складно, тому «баняки» — моя улюблена позиція.

На кухні в нас завжди купа людей. У перші тижні там усі волонтери були лише професійні кухарі. Зараз у нас 3 повари, які керують усім. А салати чи підготовчі процеси виконують некваліфіковані волонтери. До речі, ці люди ніде не працюють, бо знають, що якщо вони не прийдуть сюди на свою зміну, то людей не буде кому годувати. Ще цікава річ: ми відділяємо харчові та нехарчові відходи і віддаємо їх — щось підопічним ГО “Барбос”, а щось свиням.

Також є волонтери, котрі підмітають, вантажать, працюють із дітьми та дорослими, яким потрібна психологічна підтримка.

• Хто ці люди, які забезпечують функціонування гастрономічного батальйону в Дельфіні?

На початку була приблизно однакова кількість місцевих та приїжджих. Потім ужгородці повернулися до роботи. Хоча поїхала також частина киян, харків’ян, чернігівців, сум’ян — людей із деокупованих територій. Зараз, гадаю, десь 10% волонтерів це місцеві, а решта — внутрішньо переміщені особи. Якщо розглядати за віком, то тут можна зустріти людей від 12 до 82 років, які допомагають годувати та забезпечувати комфорт іншим. От нашій найстаршій волонтерці я щодня дзвоню і повідомляю, на яку годину їй прийти робити бутерброди.

• У волонтерів є якісь бонуси?

Зауважу, що всі у нас працюють на волонтерських засадах, без зарплат. Але можуть безплатно харчуватися. Іноді, зізнаюся, волонтерам перепадають навіть якісь особливі смаколики. От, скажімо, кава. А одного разу нам привезли фуру замороженої піци і ми її їли місяць. Ми їмо що хочемо на місці, але нічого додому не беремо — таке правило. Вважаю, що це така хоч і незначна, але виправдана подяка за самовіддану працю цих людей. 

• Якщо ми вже заговорили про їжу, розкажи, чим годуєте? 

Судячи з черг, меню в нас найкраще. Мій топ — це божественна уха. Також наші повари готують смачнезні борщі, боґрач тощо. На гарнір зазвичай пюре, макарони, крупи чи каші, салат і м’ясо чи м’ясна підлива. Меню в нас дуже різноманітне. Ми не просто готуємо, ми робимо все, щоб було смачно. Шефи мають залізне правило — не переперчувати і не пересолювати, бо не всім людям можна солоне чи гостре. Зізнаюся, багато рецептів такі смачні, що я їх навіть додому принесла і вже готую.

• Ти говорила, що робота з людьми складна. І не новина, що трапляються неприємні інциденти. Можеш пригадати щось неприємне і щось хороше з того, із чим стикнулася за час волонтерства у Дельфіні?

Справді, є багато людей, яким щось не подобається, яким здається, що якщо вони зазнали страждань і втрат, то всі навколо так само мають страждати і віддавати їм останню сорочку. Але це справа добровільна. Ми всі зараз травмовані війною, нам усім тяжко. Але ми залишаємося людьми і робимо понад наші можливості, аби забезпечити цим людям комфорт. Варто пам’ятати, що ми так само покинули своє звичне життя і зараз віддаємо вільний час, щоб забезпечити людей їжею. Так, ми не столичний ресторан, але годуємо смачно, ситно і безплатно. 

Якщо пригадувати негативний досвід, то найбільше запам’яталися слова одного з гостей: «Ви здєсь, на Западє, нє знаєтє, что ето такоє, ви должни нас корміть». Я пояснювала, що нам дуже жаль, що вони потрапили в таку ситуацію і що ми відмовилися від свого життя так само і робимо все, щоб їм допомогти. 

А хороший спогад зовсім свіжий — передвеликодній. Була в нас одна жіночка з Київщини, яка прийшла на Вербну неділю з вербовими котиками і кожного волонтера ними била й примовляла: «Не я б’ю верба б’є. За тиждень Великдень». Насправді багато є чудових людей, яких я дуже полюбила і дуже сумуватиму за ними. Але розумію, що вони мають рано чи пізно повернутися додому і відбудовувати Україну.

• Які в тебе емоції, коли волонтери повертаються до своїх міст?

Ми зразу обмінюємося контактами. От у нас був такий крутий Віталій із Києва! Йому років 60 і він жодного разу не відмовляв у допомозі з розвезенням продуктів. То він мені дзвонив на Великдень і вітав. Сумно людей відпускати, але я розумію, що вони повертаються до свого життя. Але деякі, хто лишився без дому, залишаються в Ужгороді, бо не мають куди вертатися. Хтось навіть втретє тікає від війни. Ми всі дуже подружилися, зблизилися. Заміж мене кликали навіть кілька разів, але мені треба високого, а таких мало (*сміється. — Авт.). Хотілося б, щоб усе швидше закінчилося і поїхати в гості та поговорити не про війну чи волонтерство.

• Оскільки зараз багато людей повертається додому, то чи відчуваєте брак волонтерів?

Так, зараз моя головна задача — знайти людей на день. Оостанні два тижні ми практикуємо так звану допомогу залу. Підходимо до тих, хто у нас харчується, і пропонуємо долучитися поволонтерити. Хтось залишається і допомагає. А хтось відмовляє і не завжди коректно. У нас була база волонтерів, але зараз відчуваємо гострий дефіцит рук. Тому ми шукаємо помічників і у телеграм-каналі Волонтери Ужгорода, тому якщо ви хочете бути корисними у вільний час, підписуйтеся на цю групу та відгукуйтеся на пропозиції. Також нам можна допомогти фінансово.

фото Тіни Товтин

  Надіслати другу