"Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей

Далеко не всім випадає подібний шанс. Але трьом з цих тисяч дітей таки пощастило. Йдеться про вихованців Чинадіївського дитбудинку – брата і двох сестричок – яких прийняв на виховання 37-річний закарпатець Олександр Коверняга.

Ця історія доводить: для того, щоб бути хорошим батьком, необов’язково бути батьком біологічно. Ним можна стати за власним вибором.

Хотів направляти дітей на правильний шлях

Іноді ми самі того не знаючи приймаємо доленосні рішення, які змінять курс всього подальшого життя.

У житті Олександра такий поворотний момент стався, коли він влаштувався на роботу в Чинадіївський дитячий будинок на Закарпатті. Хоча тоді, звичайно, він про це не здогадувався.

"Насправді це мала бути тимчасова робота", – зізнається чоловік.

Спершу він працював водієм, тоді – інспектором з охорони праці. Та з часом зрозумів, що хоче працювати з дітьми. Особливо його цікавила робота зі "складними" підлітками.

"Розумієте, діти в інтернатних закладах не мають повного розуміння, що означає бути повноцінним членом суспільства. Система інтернатів робить з них "парникових дітей". Вони не розуміють більшості загроз у житті й не сприймають їх належно.

Мені хотілось прищепити дітям відповідальність за свою безпеку та загалом за майбутнє", – пояснює він.

Так у 2018 році Олександр пройшов навчання за програмою наставництва. Це ініціатива, яка дає змогу взяти "під крило" вихованця дитячого будинку.

Згодом він закінчив магістратуру за спеціальністю психологія. У 2020 році врешті досягнув бажаної мети – почав працювати вихователем. На цій посаді він п’ятий рік і досі не втрачає мотивації до своєї місії.

"Мої обов’язки як вихователя – робити те, що роблять батьки для дітей. Виховувати поведінку дітей, вчити догляду за собою, як спілкуватись, давати їм розуміння своїх обов’язків.

Я відчуваю моральне задоволення від того, що можу направити дітей на правильний шлях", – пояснює чоловік.

Всього у дитбудинку понад сотня вихованців різного віку: від дошкільнят до дітей 15 років. Після 9 класу вони випускаються із закладу та вступають до коледжу. Олександр надає перевагу працювати саме зі старшими.

Саме в одній з таких старших груп він зблизився з Сергієм, який вже за декілька років стане для нього сином.

Знайомство з Сергієм

13-річний Сергій потрапив до дитбудинку в Чинадійово після того, як його тата та маму позбавили батьківських прав. За словами Олександра, хлопець пережив чимало. Ідеальною поведінкою підліток не вирізнявся. Цим, каже, і привернув до себе увагу.

"Коли я став вихователем, працював безпосередньо у тій групі, де був Сергій. Ми почали спілкуватись. Я зрозумів, що його поведінка залежить від того, що дитина пережила у своєму минулому житті", – пояснює чоловік.

У цей період Олександр був наставником для одного з випускників закладу. Коли той покинув дитячий будинок, Олександр вирішив "взяти під крило" і Сергія, тим паче, що хлопець про це активно розпитував і сам проявляв інтерес.

Однак встановити довіру з дитиною, яку неодноразово зраджували дорослі – це складне завдання.

"Ми зближувались поступово. Спершу він придивлявся до мене. Скажу чесно, лише через 11 місяців наставництва я відчув, що дитина почала стовідсотково мені відкриватись та розповідати про духовні втрати", – каже Олександр.

Він вчив хлопця різним життєвим речам: як організувати свій побут, доглядати за собою, як обрати майбутню професію. Дізнавшись, що Сергій обожнює футбол, допоміг йому організувати тренування.

"Чимало дітей мріють стати наступниками Мессі та Кріштіану Роналду. Він також хотів цього, а я його підтримував.

Для нього я знайшов в селищі Чинадійово тренера футбольної команди. Він погодився з ним займатись, а адміністрація закладу дала на це дозвіл", – ділиться Олександр.

З часом поведінка хлопця почала змінюватися. Він відчув більше впевненості.

"Сергій почав дивитись на мене як на брата, а можливо, як і на батька. Його близькі теж йому говорили, "у вас такі стосунки, ви як у батька з сином", – пригадує Олександр.

Старші брати Сергія постійно радили хлопцеві "триматись за Олександра". Хлопець так і робив. Коли ж настав момент покидати дитбудинок, Сергій і Олександр вирішили: вони не хочуть розривати зв’язок.

 

Створення прийомної сім’ї та переїзд у Мукачево

Улітку 2023 року Олександр створив прийомну сім’ю та прийняв на виховання Сергія. Каже, бюрократії було не дуже багато. Головна умова – пройти курси створення прийомної сім’ї. Після їхнього завершення кандидатам у прийомні батьки видають спеціальні документи, з якими людина може прийняти у свою сім'ю дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування.

Єдине, що чоловік відчував здивування, якщо й не упередження з боку посадовців, адже соло-прийомний батько – це не дуже поширена історія. Однак палок у колеса, запевняє, йому не ставили.

Після випуску з дитячого будинку Сергій почав жити разом з Олександром у Мукачеві та налагоджувати спільний побут. З цим, запевняє Олександр, у них проблем немає.

"У нас є правило – Сергій завжди сам прибирає свою кімнату. Він у нас дуже охайний і взагалі "моднік". Гарно вдягнутись, піти до барбера – це все про нього.

Звісно, бувають моменти, коли він чогось не хоче. Тоді він просто киває головою, каже "я все знаю, я вже дорослий", – сміється чоловік.

Хлопець навчається в училищі, паралельно підпрацьовує. Олександр каже, все робить з власної ініціативи.

Дитяче захоплення Сергія футболом переросло у серйозне хобі. Він досі ходить на тренування, а Олександр іноді долучається, щоб подивитись на його гру та підтримати.

"У нього вдається все, чого він хоче. Я бачу, що він задоволений", – радіє чоловік.

"У нас ціла хата дітей і собака"

Сергій – із багатодітної родини. Всього у нього було дев’ять братів та сестер, частина з яких також мешкали у Чинадіївському дитбудинку.

Дві молодші сестрички – 15-річна Ангеліна та 12-річна Іванна – також почали тягнутися до Олександра, знаючи, що він фактично замінив батька для їхнього брата.

"Вони знали мене як наставника і вихователя. Наші стосунки складались добре, вони бачили, як я ставлюсь до Сергія і як він ставиться до мене. Вони тягнулись також. Виникла прихильність одразу в мене до них, а в них до мене.

Врешті стало ясно, що я, Сергій і його сестри хочемо бути в одній родині", – каже Олександр.

Таким чином у 2024-му чоловік став прийомним батьком для Ангеліни та Іванни.

"Тепер у нас ціла хата дітей і собака", – жартує чоловік.

Поки Сергій навчається в училищі, дівчата відвідують школу в Мукачеві. У вільний час вони разом з Олександром люблять ходити в кіно та у МакДональдз. Сестрички часто ходять на тренування до Сергія і дивляться, як він грає футбол.

Старша Ангеліна також хоче спробувати себе у спорті і займатися волейболом. Олександр планує записати її на профільний гурток з початком осені.

"Дівчата одразу, як тільки прийшли до мене жити, почали називати мене татом. Мабуть, це був найбільш зворушливий момент", – зізнається чоловік.

Олександр разом з Сергієм, Ангеліною та Іванною. Фото з особистого архіву Олександра

До чого треба бути готовим при своренні прийомної сім’ї?

По-перше, каже Олександр, потрібно зібрати багато документів та з головою зануритись у бюрократію.

"Треба набратися бажання і терпіння. Мій шлях був простим. В інших родинах, знаю, бувало складніше", – каже чоловік.

Проходження формальної процедури – це дрібниця. Справжні випробування починаються, коли дитину забирають із закладу. Прийомним батькам потрібно бути готовим на 100, а то й на 200 відсотків вкладатись у виховання дитини та вчити її елементарним речам.

"Я помічав, що часто люди беруть з дитячого будинку дитину і не розуміють, що треба вчити її митися, одягатися, складати речі.

Діти з дитбудинків "парникові". Вони багато чого не розуміють. Вважайте, у них немає ніякої фінансової грамотності. Прогалина дуже велика. Яким би не був вік дитини, треба бути готовим вчити її з нуля, як з народження", – дає пораду Олександр.

Це постійна, щоденна праця. Не завжди буває легко, зізнається Олександр. Але головне – не забувати для чого це все.

"Тішить, коли бачу, як діти намагаються чинити правильно для себе – і для мене.

У такі моменти я дивлюся на них і усвідомлюю, що все зробив правильно", – каже чоловік.

Тетяна Бугаєнко , Українська правда. Життя

 

16 червня 2025р.