Озерний замок – історична пам’ятка Берегівщини, що може стати туристичним об’єктом

Серед них – Озерний замок в урочищі То(у)вар, неподалік села Дийди (Дідова) Берегівського району. Він зафіксований у переліку археологічних пам’яток Закарпатської області як багатошарове городище, утім достеменно невідомо, хто його збудував та з якою метою. Археологічні розкопки і писемні джерела вказують на те, що власницею замку могла бути дружина подільського князя Федора Корятовича, а до того на цьому місці не виключено існування слов’янського капища зі справжнім ідолом. Загалом нашарування різних древніх культур у цій місцевості вражає, – пише Varosh.

Про маловідомі історичні місця, зокрема й Озерний замок, говоримо з археологом, істориком Йосипом Кобалем.

Карта першої половини ХІХ ст. з позначеним Озерним замком

– Чи багато на Закарпатті незвіданих історичних, археологічних об’єктів, та чому вони залишаються недослідженими?

– Така ситуація склалася в багатьох країнах. Як правило, через відсутність збережених писемних джерел та недостатнє археологічне вивчення територій чимало пам’яток оборонної архітектури залишаються невідомими або малодослідженими. Це укріплення різного часу: від епохи неоліту – до середньовіччя. Назви деяких із них збереглися у місцевих топонімах, зокрема назвах урочищ: Город, Городище, Замок (угорське Vár) тощо. В багатьох місцях були і є рови, земляні вали, які використовувалися як елементи оборонних об’єктів. Частина з них згадується лише в писемних джерелах, інші фіксуються тільки археологічно. Наприклад, в урочищі Будулів на Іршавщині збереглися залишки кам’яної споруди значних розмірів, але її ще не вдалося ідентифікувати за даними писемних джерел. Я переконаний, що в майбутньому на нас чекає багато цікавих відкриттів, пов’язаних зі стародавніми городищами і навіть кам’яними замками. Одним із таких є Озерний замок – То(у)вар (Tóvár).

Перше відоме позначення Озерного замку на карті другої половини ХVIII ст.

– Що відомо про цей замок? До якого часу належать перші згадки?

– На захід від села Дідово колись була дуже болотиста місцевість, протікала річка. Посеред цього болота існувало невелике, трохи більше 1 Га, природне підвищення. На цьому підвищенні вже з XVIII ст. згадується укріплене місце з ровами, валами. Серед жителів сусіднього села – Дийди (Дідова) – ця територія називається «То(у)вар» або «Озерний замок» і пов’язується з розбійниками. В історичних джерелах зафіксовано, що поблизу Озерного замку колись існувало окреме село, яке називалося Кірва (Крива). Перші писемні згадки про нього – з 1301 року. Хоч село існувало недовго (приблизно до середини XV ст.), але відомо про різних власників цієї землі: від родини Корятовичів – до Перені. Останні, до речі, мали тут у ХІХ ст. галуновий завод.

Сама пам’ятка складається з двох частин: невисокого круглого пагорбу з діаметром 25 метрів та системи валів і ровів, що теж мали округлу форму. З півдня їх було два, бо звідти можна було дістатися до укріплення по суші. Ймовірно, в давнину на валах стояв частокіл, а в ровах була вода з сусідньої річки і болота.

– Що показали археологічні дослідження Озерного замку?

– Фундатор закарпатської археології Тиводар Легоцький описав То(у)вар ще в ХІХ ст. у своїй «Монографії Березького комітату» і зафіксував дубові палі, які стояли двома рядами з півдня і півночі до замку. Ними можна було потрапити всередину. Сам Легоцький не проводив розкопок, але археологічний матеріал збирав. У найвищій частині пам’ятки він знайшов уламки цегли, фрагменти кераміки. Однак матеріали не опублікував і вони не збереглися.

Кам’яне ядрище. Доба міді. Розкопки Бема Янковича. 1930 й рік.

Перші археологічні розкопки провели тут влітку 1930 року директор музею імені Т. Легоцького Йосип Янкович і чеський археолог Ярослав Бем у рамках програми археологічних досліджень Підкарпатської Русі. Експедиція була успішною, дала цікавий матеріал. Дослідники встановили, що на острівці всередині укріплень і перед ними знаходилося кілька стародавніх поселень. Найдавнішим було поселення, яке вони віднесли до кінця кам’яного віку (насправді – мідного). Також дослідники знайшли багаті керамічні матеріали бронзового віку. Окрім того, в найбільш підвищеній частині укріплення, на глибині 2 метри, Янкович із Бемом зафіксували залишки споруди з каменю і цегли. Найпотужнішим виявився середньовічний шар. Тут було знайдено багато фрагментів кераміки. На думку Йосипа Янковича, вона відноситься до XIV–XV ст. На жаль, ці матеріали не були опубліковані і не збереглися. Кам’яну споруду директор музею Легоцького відніс до XVІІ ст. Отже, за його даними, Озерний замок – це середньовічна пам’ятка, на місці якої у доісторичні часи існували поселення.

Фрагмент миски із розкопок Й. Янковича та Я. Бема 1930 р.

Після цього десятиліттями ніхто не займався дослідженнями городища. Хоча краєзнавець Петро Сова неодноразово навідувався сюди, писав статті про нього, але розкопок не проводив. На початок 1970-х рр. То(у)вар фігурує в науковій літературі як городище скіфського часу (VІІ–ІV ст. до н. е.).

Фрагмент глиняного черпака бронзового віку з розкопок Янковича і Бема. Рис. Й. Кобаля

– Якими були пізніші експедиції у місцевості Товар? Адже відомо, що й науковці Ужгородського університету досліджували фортецю.

– У 1974 році на Закарпатті працювала Прутсько-Карпатська археологічна експедиція Інституту археології СРСР, яку очолював В. Тітов. Він заклав шурф 4х4 м у центральній частині пам’ятки. Виявлено, що перше поселення виникло тут у період мідного віку, після нього на цьому місці жили люди доби бронзи, а далі йшов шар, як визначив дослідник, Х–ХІ ст. В. Тітов знайшов на глибині 1,8 м залишки кам’яної споруди, зруйнованої внаслідок пожежі. Важливо, що професійний археолог зафіксував над спорудою земляний вал. Лише у середньовіччя цей вал зрізали, щоб розширити центральну частину пам’ятки. Отже, було підтверджено, що система валів і ровів існувала тільки у епоху середньовіччя.

Розкопки УжДУ 1981 р. Траншея

У 1981 р. археологічна експедиція Ужгородського університету, яку очолював Е. Балагурі, провела ще одні розкопки пам’ятки. Через усе городище була прокладена траншея довжиною понад 80 метрів і шириною 2 метри. Мета – визначити час зведення укріплень. Тоді, крім знахідок епохи міді, бронзи та середньовіччя, знайшли також кельтські та слов’янські черепки. Дослідник конкретизував, що матеріали доби міді пов’язані з культурою Баден, а бронзового віку – належать так званій оттоманській культурі. І хоч у розрізах валів археологічні матеріали різних часів були змішані, самі укріплення з цього часу почали відносити, переважно, до бронзового віку або навіть до епохи міді. У цій експедиції брав участь і я – на той час ще тільки випускник підготовчого відділення при УжДУ. Мені пощастило знайти під час розкопок кілька кам’яних відщепів, які належали ще до стародавнього кам’яного віку, тобто на острівці серед болота ще 30-20 тисяч років тому ходили первісні мисливці.

Палеолітичний відщеп з Озерного замку. Рисунок Й. Кобаля

На превеликий жаль ні матеріали розкопок В. Тітова, ні матеріали здобуті експедицією УжДУ, донині так і не опубліковані.

– А що загалом опубліковано з археологічних знахідок Товара?

– Дуже небагато. У 1931 році Йосип Янкович подав у своїй книзі «Подкарпатска Русь въ преисторіи» фото семи уламків кераміки бронзового віку. Через пів століття потому (1996 р.) 12 керамічних фрагментів опублікував ужгородський археолог Михайло Потушняк. Уламки доби міді він відніс до тисополгарської культури, а бронзи – до отоманської. На його думку земляні укріплення не мають відношення до первісних часів, а повязані із садибою XIV–XV ст.

Таким чином, з існуючих матеріалів археологічних досліджень можна зробити кілька важливих висновків щодо історії Озерного замку біля села Дийда. Острівець посеред болота систематично заселявся людьми. Спершу тут побували мисливці епохи палеоліту, через багато тисяч років у цьому місці поселилися люди мідного віку (кінець 5 тисячоліття до н. е.), епохи бронзи (XVII–XVI ст. до н. е.) і, можливо, побували тут також кельти або даки (III–I ст. до н. е.), та слов’яни. Усі ці поселення не мали укріплень. Тільки в епоху середньовіччя з’являється потужний культурний шар. Але його датування не є певним, бо до цих пір не опублікований жоден черепок. А саме від цього залежить інтерпретація Озерного замку. Якщо припустити, що цей шар, як писав Йосип Янкович, належить до XIV–XV ст. і в цей час виникають укріплення та кам’яна споруда в центральній частині пам’ятки, тоді виникає цікавий зв’язок між То(у)варом і однією відомою в історії нашого краю родиною.

– Хто міг бути власником Озерного замку?

– Коли влітку 1930 року Йосип Янкович та Ярослав Бем хотіли провести там перші розкопки, їм довелося брати дозвіл від власника землі. Ним виявилася Мукачівська греко-католицька єпархія в особі василіанського монастиря на Чернечій горі. Знаємо, що до заснування і розвитку монастиря причетний подільський князь Федір Корятович. Чи це просто збіг, чи ні – питання відкрите.

Йосип Янкович

Відомо, що після смерті Федора Корятовича у 1415 р. угорський король Сигізмунд, всупереч звичаям і законам королівства, передав Мукачівський замок і пов’язану з ним посаду наджупана Березького комітату жінці подільського князя – Валзі. На той час це було дуже незвично. Валга управляла комітатом, проживаючи у Мукачівській фортеці. Але 1419 р. Сигізмунд віддав замок і посаду Матяшу Палоці. Тож вдова Корятовича, очевидно, змушена була покинути Мукачево.

Остання згадка про неї – з 24 червня 1419 р. В одній із грамот повідомляється, що землевласники з родини Вардої звернувся до королівського суду, щоб їм повернули землю Кірва, тобто землю (де стоїть Озерний замок), бо вдова Ф. Корятовича незаконно утримує її. Звідси дізнаємося, що на початку XV ст. село Дийда, а також Кірва разом із То(у)варом, належали родині Корятовича. Валга разом із донькою Аннушкою могли мати тут свій останній прихисток. Після смерті вдови Федора Корятовича (1419) То(у)ввар переходить до інших осіб.

– Чим Озерний замок може зацікавити сучасних туристів?

– Замок знаходиться на території орнітологічного заказника – «Товар». Думаю, що ця пам’ятка могла б стати важливим туристичним об’єктом, який разом із легендами про розбійників, що там побутують, приваблювала б відвідувачів. Крім того, в сусідньому Дідові є різні туристичні комплекси. Між іншим, цікава назва самого села. Угорською вона звучить як «Дийда». По-українськи її перекладали як «Дідово». Схожий топонім є і в сусідній Угорщині – Бездийд. Слово «дийда», «дийд» мовознавці інтерпретують як слов’янське, що походить від слова «дідо». «Дідо», «дідух» – відомі персонажі слов’янської та української міфології. Не виключено, що в околицях сучасного села Дийда, можливо навіть на місці Товара, могло існувати слов’янське язичеське святилище зі справжнім ідолом («дідом») по центру. Стародавні слов’яни, як показують археологічні знахідки в околицях Дийди, справді проживали тут протягом VI–IX ст.

Приклад Озерного замку ще раз підтверджує важливість наукових досліджень, бо справжня історія завжди набагато цікавіша за вигадану.

Наталія Толочко

Фото з архіву Йосипа Кобаля