В Ужгороді попрощалися із загиблим захисником Іваном Завольським

Іван Михайлович Завольський народився 13 червня 1980 року в Ужгороді у багатодітній люблячій та дружній родині. Зростав із трьома сестрами. Закінчив місцеву школу №12, після чого вступив в ПТУ №6, де здобув освіту столяра, яка стала справою всього його життя. Тривалий час працював за кордоном та в рідному місті, постійно вдосконалював свої професійні навички, мав золоті руки. Був нащадком Фірцака-Кротона, найсильнішої людини ХХ століття. Пишався цим і сам мав спортивні досягнення та хорошу фізичну форму. Спорт був невід'ємною частиною його життя, посідав призові місця та здобув кандидата майстра спорту з важкої атлетики. У 21 рік став коханим чоловіком та люблячим батьком донечки. У 30 років вдруге мав щастя стати батьком ще однієї принцеси. Сім’я завжди була для нього сенсом та стимулом. Однак його життя було непростим, у 37 поховав дружину та з гідністю виховував і поставив на ноги двох донечок. Людина високої гідності, ніколи не відмовляв у підтримці та допомозі тим, хто до нього звертався, навіть у найважчі часи вмів підтримати і словом, і ділом.

Згодом доля подарувала зустріч із жінкою, яка знову зробила його щасливим.

Повномасштабна війна росії проти України не давала йому спокою із перших днів. Якийсь час був волонтером та допомагав постраждалим. Але в один момент він чітко вирішив для себе, що більше не може дозволити собі бути просто спостерігачем, тому пішов гідно і мужньо боронити нашу державу. Мав позивний «Танк», бо навіть на фронті його товариші відчували себе поруч із ним, як за кам'яною стіною.

Він завжди був воїном та героєм для своєї родини, а тепер став героєм для всієї країни.

На набережну Незалежності, де відбувся чин похорону, попрощатися із загиблим прийшли рідні, близькі, друзі, військовослужбовці, міський голова Богдан Андріїв, духовенство та мешканці громади. Після заупокійної літургії жалобна хода пройшла до Пагорба Слави – там Героя поховали з військовими почестями.

В Івана Завольського залишилися доньки Анастасія та Валерія.

Вічна слава і шана захиснику!