"Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті

Під час розмови очі Юрія  час від часу очі стають вологими, тож слова даються важко. До 24 лютого 2022 року він жив в Києві і займався улюблено справою – годував людей. Був професійним кухарем, напередодні вторгнення він – су-шеф великого київського ресторану, обслуговував послів й дипломатичні делегації.

«Зранку вибухи, летіли ракети, кілька днів з дітьми і дружиною ховалися від обстрілів в підвалі. Як з’явилася можливість вивести родину в безпечне місце, то відправив рідних за кордон, а сам пішов Збройні сили. 5 березня вже був однострої. Але потім для рідних це стало великим сюрпризом: вони не знали про мої наміри». 

«Принципово вирішив, що не буду в армії кухарем. Після того, що я побачив після повномасштабного вторгнення, я для себе вирішив -  маю зробити свій внесок в знищення ворога. Вирішив піти все ж таки на «передок». Потрапив 15-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, став стрільцем».

«Що мене вразило? Це не люди, це навіть не звірі. Негідні, хитрі, підступні. Завжди нас, українців, вважали недолюдьми. Знищували голодомором. Мені бабуся розповідала як зерно вивозилося і люди з голоду вмирали. І коли служив в строкову службу, ще за Союзу, бачив як вони зневажливо до українців ставляться. Схоже це у них якісь внутрішні комплекси». 

Яковлівка, Білогорівка, Володимирівка, Водяне.

Під Водяним отримав сильні контузії, далі шпиталь й висновок «обмежено придатний». Так й потрапив до ТЦК

«На фронті завжди підтримували друзі-побратим, родина. Відчуття плеча. Поряд з друзями легше переноситься. Там знайшов багато друзів. А от друзі, які буди в цивільному житті, якось відійшли на другий план, особливо ті, які не проходили війну, десь ховалися». 

«Зараз дуже важко  і образливо чути інколи від дорослих цивільних чоловіків питання на кшталт «А чого ти не там, а їдьте ви під Бахмут», і це при тому, що поряд зі мною тут служать хлопці, які пройшли фронт і той же Бахмут, а зараз тут роблять все, що би бути корисними Україні».

 «А знаєте, в армії багато спеціальностей, далеко не всі стають штурмовиками. 

Варто пам’ятати - ця війна стосується кожного справжнього чоловіка, ми не маємо право переносити на плечі дітей. 

І ми переможемо, обов’язково переможемо – у нас дух є. Дух свободи. Ніколи не віддамо свою землю!»