«Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
До повномасштабки протитанкові ракетні комплекси практично не використовувалися, зате з 24 лютого 2022 року в підрозділу з’явилося дуже багато роботи.
– Раніше я був водієм, потім номером обслуги, а зараз оператор розрахунку, котрий робить пуск ракети, – розповідає Вадим. – Ми прикриваємо піхоту – обираємо позицію трохи на віддалі й бажано на підвищенні, щоб мати хороший огляд. Ефективна відстань ураження «Стугни» – до 5 кілометрів, і ми часто знищуємо ворожу техніку на максимальних відстанях. Один із останніх прикладів – МТЛБ (багатоцільовий броньований гусеничний тягач). Ціль вдалося знищити вночі. Ми були на чергуванні, спостерігали за своїм сектором через тепловізор і побачили ворожу «мотолигу», яка почала рухатися в бік наших позицій. Почекали, поки вона об’їде підбиту техніку (яка могла збити з курсу ракету), і як тільки «мотолига» наблизилася на 5 кілометрів, зробили пуск. Від прямого влучання тягач загорівся й згорів повністю, екіпаж не врятувався – ми бачили все через тепловізор.
Раніше розрахунок Вадима знищив ще дві цілі – танк Т-72 і БМП-3.
– Це вдалося зробити в один день під час боїв за село в Запорізькій області. Спочатку ми влучили ракетою в БМП-3, а потім у танк Т-72, який рухався й вів вогонь по нашій піхоті. Є відео з дрона – танк горів дуже видовищно. Обидві цілі наш розрахунок знищив впродовж години…
Дома, на Рівненщині, бійця чекають дружина й двоє синів. Саме рідні люди – найбільша мотивація ефективно воювати. У Вадима є ще молодший брат, котрий також служить у 128 ОГШБр, щоправда, в танковому підрозділі.
– Ми хоч і в різних місцях, але постійно на зв’язку. Брат танкіст, а я протитанкіст і буває, що ми підколюємо один одного з цього приводу. Я старший, то кажу: «Дивися, не балакай мені багато, бо я протитанкіст і знаю, де ти стоїш», – сміється Вадим.
До теми
- «Щоб творити, треба вийти за межі комфорту»: Олег Путрашик «Шик»
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира

До цієї новини немає коментарів