«Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»

До російського вторгнення він не мав армійського досвіду, а працював на виробництві металопластикових вікон, непогано заробляв і виховував двох малолітніх дітей. Однак у перші ж дні повномасштабки пішов у військкомат. Якийсь час служив у одній військовій частині, відтак перевівся в 128 ОГШБр.
– Я мусив піти в ЗСУ, не зміг би сидіти вдома й спостерігати за цим збоку, психологічно не витримав би, – каже Володимир. – Тоді, в перші дні, разом зі мною пішло багато хлопців із нашого села на Яворівщині. На жаль, більшість із них загинули…
Нещодавно штурмовий підрозділ Володимира вивели із одного з найбільш гарячих напрямків на Запоріжжі, де бригада тримає оборону.
– Наші позиції були в посадці збоку від села, яке постійно штурмували росіяни. Штурми, як правило, починалися вночі, перед світанком, ворог використовував БМП й танки, а також допоміжну техніку, в тому числі квадроцикли. І дуже багато дронів – зі скидами й FPV. Ми закріпилися в щілинах і норах, наше завдання – спостерігати за ворогом і за необхідності підключатися до бою, допомагати суміжним підрозділам. Там місяцями тривали дуже жорсткі бої, місцевість неодноразово переходила з рук в руки, довкола валялися загиблі. Здебільшого вороги, наших полеглих евакуювали, як тільки з’являлася найменша можливість. Поруч із моєю норою валявся загиблий росіянин, трохи далі ще кілька. Вони мали хороше оснащення і зброю, іноді краще за наше…
Село, яке обороняли бійці 128 ОГШБр, визволили влітку минулого року, а тепер росіяни намагалися знову повернути його під свій контроль.
– Великим мінусом для нас стало те, що одразу після визволення не були викопані надійні укріплення, – вважає Володимир. – Усе-таки перечекати обстріл у норі чи ховатися в бліндажі (який зараз неможливо викопати під постійним вогнем) – то велика різниця. А плюсом стала хороша робота наших безпілотників. Які й попереджали про наближення ворога, і самі ефективно працювали по ньому зі скидів чи FPV. Ми виконали своє завдання – не дозволили ворогу відвоювати позиції. Чи важко в піхотному підрозділі? Звичайно, важко. І не тільки фізично. Важко психологічно, що діти ростуть без тебе. І їм теж… Але я добровільно пішов у ЗСУ, це був мій вибір. Я тут у першу чергу для того, щоб мої діти не воювали й не бачили, що таке війна.
До теми
- Герої без зброї: начальник групи автотранспортного забезпечення та ремонту техніки Андрій Лісков про руйнівну війну, ризики та відбудову
- Історія охоронців українсько-словацького кордону: німецької вівчарки Каро та кінолога В'ячеслава
- «Я порадив сусіду, котрий ховається дома, навчити поводженню зі зброєю своїх дітей. Бо якщо воювати не хоче він, тоді доведеться їм…» - воїн 128-ї бригади
- Від спецефектів у кіно до виробництва вибухівки на війні. Як боєць бригади «Хижак» керує мануфактурою боєприпасів
- Амбасадор Закарпаття у Словаччині розповів, що думає про війну
- «На бойові завдання людей відправляють тільки після того, як упевняться, що вони досконало володіють технікою…» Історія Дмитра, бійця 128 бригади
- «Війна – це не строкова служба, тут усе по-іншому. Небезпечно, звичайно, але в моральному, психологічному плані набагато легше…» Історія бійця 128-ї бригади
- «На Запоріжжі наша мінометна міна влетіла прямо в люк російського танка, що рухався підтримати піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади
- Снайпер, офіцер, бойовий командир ДПСУ Дмитро Полончак: "Гіршого за Бахмут пекла я не бачив. Але найгірше, що висновків ніхто не робить"
- Герої без зброї: сапер Іван Гуляш про зорі, людей, котрі чекають миру та емоції під контролем
- «Я розумів, що рано чи пізно доведеться воювати, тому сприйняв мобілізацію нормально…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Стараюся їздити на позиції тільки вночі або в погану погоду, бо моя машина – жирна ціль для ворога…» Історія Олександра, бійця 128-ї бригади
- Капелан Микола Багіров: «На війні Бога не ділять»
- Команда Eco Film Festival від Chysto.de оголосила переможців кінопремії імені Романа Жука, який загинув навесні 2022 року, захищаючи Україну
- «У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, важливіші за страх…» Історія бійця 128-ї бригади Романа
- Мирослав Білецький: "Релокація в нашу область продовжиться і після війни"
- «Війна – це жахливо! Але коли є чокнутий сусід, який вирішив побикувати й поставити себе вище, ніж є, доводиться воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Гумові човни, фіктивні шлюби й переодягання: історії кордону
- «Коли наші штурмовики дізналися, що їх прикривала одна гармата, то були вражені. І дуже вдячні…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Найкраща нагорода для мене – щоб усе це закінчилося, я повернувся додому і зайнявся землеробством…» Історія бійця 128-ї бригади Івана
До цієї новини немає коментарів