«Коли треба, я спокійно йду на позицію, бо знаю – у нас нормальні хлопці, витягнуть, якщо що…» Історія бійця 128-ї бригади

Разом із рідними й близькими він зумів виїхати на підконтрольну Україні територію і в жовтні минулого року по мобілізації потрапив у ЗСУ. Зараз 38-річний чоловік служить солдатом, помічником кулеметника в гірсько-штурмовому підрозділі 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

– Наші бойові позиції знаходяться між населеними пунктами, до росіян – від 500 до 1000 метрів, – розповідає боєць. – Іноді вночі, коли тиха погода, ми їх чуємо. Недавно росіяни спробували нас штурмувати – пішли двома «бехами» (бойові машини піхоти) й «мотолигою» (броньований гусеничний тягач). Але гарно отримали по зубах – техніку спалила наша арта й дрони, а піхота відкотилася. Та, що встигла. Хто не встиг, той там і поліг, його добили. Ми працювали по росіянах із «калашів» і РПГ (протитанковий гранатомет), їхні машини зуміли добратися до наших позицій метрів на 300.

Під час бою Сергій отримав контузію – ворожий дрон-камікадзе вибухнув за кілька метрів.

– Більшість наших поранених і контужених – від дронів, вони завдають дуже великої шкоди. Особливо небезпечні FPV-шки. Часто ми тільки чуємо з повітря, як підлітає дрон, але не бачимо його. А далі вибух…

До війни Сергій працював на цивільній роботі й навіть не проходив строкову службу. Але тут швидко став досвідченим бійцем.

– До мобілізації я дуже багато чув про війну від різних людей. А тут відчув її на собі. З власного досвіду скажу – не такий страшний чорт, як його малюють. Але не боїться тільки дурень. Коли треба, я спокійно йду на позицію, бо знаю – у нас нормальні хлопці, витягнуть, якщо що…

  Надіслати другу