«Мені доводилося крити з крупнокаліберного кулемета російські вогневі точки на відстані до 3 кілометрів…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія

Починав строкову службу, коли бригада називалася ще 128 гвардійською механізованою дивізією, а далі підписав контракт. Спершу був солдатом, потім навідником гармати в БМП-1, відтак командиром відділення й нарешті – головним сержантом роти.

– Наша військова частина зазнала багатьох змін, очевидцем яких мені довелося бути, однак найважливіший період, без сумніву, почався в 2014 році, з російською агресією проти України, – вважає Ганс. – Моє перше бойове хрещення відбулося в червні 2014-го біля м.Щастя на Луганщині. Ми прикривали нашу артилерію вогнем із БМП – тримали ворога на віддалі. Потім було дуже багато інших бойових позицій і зіткнень із ворогом по всій області. До речі, в той час у моїй роті служив Роланд Попович – 20 річний солдат із Берегова, котрого я добре знав. Роланд загинув у середині червня 2014-го на блокпосту біля Станиці Луганської, він став першим полеглим у російсько-українській війні воїном із Закарпаття. Чудовий був хлопець, дуже розумний, відповідальний…

На початку 2015-го Ганс зі своїм підрозділом пережив важкі бої за Дебальцеве, допомагав відходити пораненим товаришам, вивозив техніку. А після нетривалої ротації бригади в тил знову повернувся на передову. У складі своєї роти він пройшов усю зону АТО-ООС. І з початку повномасштабного вторгнення був там, де й належить бути сержанту, – в зоні бойових дій.

– Мені доводиться періодично заходити на бойові позиції, тримати оборону, працювати по ворогу. На Запорізькому напрямку я накривав вогнем із НСВТ (12,7 мм крупнокаліберний танковий кулемет радянського зразка), який ми встановили на піхотний станок, російські вогневі точки на відстані до трьох кілометрів. Дуже добре знаю й інші кулемети – ДШК, НСВ, Корд, Браунінг… Ця зброя різниться між собою, кожен кулемет має як свої плюси, так і мінуси. Але головне, щоб він ефективно знищував ворога.

Серед обов’язків Андрія як головного сержанта роти – забезпечення особового складу зброєю, контроль за її належним утриманням і ремонтом, доставка боєприпасів, спорядження, форми, харчів, облаштування бліндажів тощо.

– Сержантський склад називають кістяком армії, і я згоден із цим твердженням. Бо в командира фізично немає можливості контролювати абсолютно всі процеси в своїй роті. Звідси важливий висновок – між офіцерами й сержантами має бути повне взаєморозуміння, тоді в підрозділі все буде добре. За свою кар’єру мені пощастило особисто знати дуже багатьох хороших командирів, котрі служили в 128 ОГШБр. Наприклад Василя Зубанича (зараз бригадний генерал ЗСУ), Сергія Шапталу (колишній начальник Генерального штабу ЗСУ), Олега Гончарука (колишній командир 128 ОГШБр), Дениса Чаюка (колишній командир 128 ОГШБр), Андрія Літуна (командир 1 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, загинув у березні 2022р.), Віталія Невінського (командир 2 роти 1 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр, загинув у грудні 2022р.). Усі вони стали Героями України, двоє останніх, на жаль, посмертно. Знати цих людей, служити поряд із ними для мене, головного сержанта, – велика честь!..