"Бути прикладом для молодого покоління та захищати їх": історія військового 128-ї бригади Петра Мотринця

До Дня Збройних Сил України Петро Мотринець розповів Суспільному про службу на різних напрямках, про лікування тварин та про домашніх улюбленців в зонах бойових дій.
Зараз Петру 32 роки. До повномасштабного вторгнення чоловік працював ветеринаром, займався приватною практикою.
"У мене була строкова служба, рік строкової служби, а в бойових діях не було. Наразі я є ротний медик. А розпочинав як звичайний стрілець і стріляв з усього, був командиром відділення, стріляв з СПГ (станковий протитанковий гранатомет — ред.). Мій батальйон "Ведмеді" (Мотопіхотний батальйон 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади — ред.), то 4-й батальйон", — розповідає військовий.
У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік пішов у військкомат і його направили в Мукачівську ТРО.
"Я там десь тиждень посидів. Я знову пішов у військкомат і сказав, що я хочу у 128-му. Ввечері нам видали зброю, навіть форми на всіх не вистачило. Три доби в дорозі були, бо лиш вночі їхали. Із потяга в окопи. Я брав участь у боях на Херсонському, Запорізькому, Донецькому напрямках", — згадує Петро Мотринець.
Військовий розповів про походження свого позивного "Хірург": "Це прізвисько, я отримав ще в школі. Тварин я люблю з дитинства. У мене було багато тварин, я лікував їх. Це ще десь у класі 8 або 9 мені мої однокласники сказали: "О, та ти хірург". Так лишилося і на строковій службі. І сюди я вже приїхав з готовим позивним".
Окрім людей, медик допомагав ще і пораненим тваринам, яких місцеві жителі залишали, тікаючи із зони бойових дій.
"Бельгійська вівчарка, позивний "Кіл"— такий вбився вбивць, що ми навіть пост не виставляли, він сам нас охороняв. Ми в посадці спали і не було ні окопів, ні бліндажів, просто в посадці. Тут нас обстріляли касетними боєприпасами, він лежав на мені і прийняв всі осколки. Мені нічого, а він загинув. Другий — це вже такий непосида. Порада — джек-рассел. Позивний "Зефірка", тому що він білий. Його отруїли місцеві "ждуни". Собака дуже позитивний. Його знав весь батальйон. Завів собі Чихуахуа, позивний "Дракон", — згадує про військовий про своїх улюбленців.
Петро Мотринець каже, що війна кардинально змінила його життя.
"Я тут зустрів дуже багато людей, на яких можна покластися, які не обдурять. Одружився, жінку знайшов. Перша моя відпустка, це через рік, може й більше, я приїхав додому. Я це не планував, але вирішив, що не знаю, коли приїду, чи приїду, то треба одружуватися", — додає чоловік.
"Моя жінка, мої племінники. Я не хочу, щоб вони бачили те, що я бачу, щоб вони ховалися від обстрілів. В основному це мене тримає. Бути прикладом для молодого покоління, показувати на своєму прикладі, як треба робити, захищати їх та якось пробувати робити нашу країну кращою", — підсумововує Петро Мотринець.
До теми
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- «Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади
- «Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
До цієї новини немає коментарів