Українська школа у Будапешті: як в Європі отримують освіту рідною мовою вимушені втікачі від війни

Як працює навчальний заклад, за якими програмами, хто його фінансує, утримує і як взагалі побудована система середньої освіти в європейських країнах – у статті журналістки Kárpáti Igaz Szó.

Гарне, яскраве приміщення в одному з мікрорайонів Будапешта – Чепелі – розташоване буквально поруч із зупинкою трамвая. Жовто-блакитний прапор на фасаді одразу свідчить про те, що в цьому приміщенні є українці. Якщо зайти до будівлі, то одразу кидається в очі велика простора зала з лавицями та стільчиками, прикрашена новорічна ялинка, тиша – зараз тут тривають уроки, вчаться діти… З українською делегацією, котра напередодні новорічно-різдвяних свят приїхала до Будапешта на запрошення Інституту національно-стратегічних досліджень Угорщини, зустрічаються засновники навчального закладу – Сергій та Олена Безкоровайні (на фото нижче).

У великій конференц-залі, де проводять різноманітні зустрічі та шкільні заходи, засновники розповідають про школу, про те, яким тривалим та складним був шлях до її створення, як функціонують навчальні заклади в Угорщині та наскільки важливою є школа для українців, котрі через війну опинились на чужині.

«Ми не є керівниками чи директорами школи, наша посада називається угорською «фентарто», а українською це можна розуміти як «засновники і утримувачі», – розповідає Олена Безкоровайна, співзасновниця «Дому Українських Традицій», який і виконує саме ці функції «фентарто». – В Угорщині це звичайна практика, коли проміжною організацією між самою державою і школою є громадська чи релігійна організація. По суті це структура, яка відповідає за розвиток, за напрямок навчального закладу, за його утримання, за злагоджену й послідовну роботу».

Для України, за словами засновників, така практика є дещо незвичною, але в Європі вона поширена і, вивчивши всі нюанси такої організації роботи, засновники стверджують, що вона є ефективною, оскільки директор займається тільки навчальним процесом, зосереджує всю свою увагу на ньому, а засновники займаються забезпеченням усіх потреб, придбанням необхідного обладнання, питаннями зарплат та виплат, організацією навчального процесу з матеріальної точки зору тощо.

 

На підготовку та заснування саме цієї школи засновники витратили майже два роки, багато часу пішло на вивчення освітнього законодавства Угорщини, але левову частку зусиль засновники вкупі з фахівцями затратили на створення нової унікальної навчальної програми саме для цієї школи, в якій практично 90% – це українські біженці, тобто діти, які не вчили й не чули від малечку угорської мови, а вчать її вже саме тут.

Але про все це по порядку.

Від освітнього простору – до повноцінної школи

Олена та Сергій Безкоровайні – подружжя з Києва, яке переїхало до Угорщини на постійне місце проживання майже два десятки років тому. Саме тоді родина зіштовхнулася з проблемою здобуття освіти українською для їхніх дітей. Тоді, на жаль, питання не вдалося вирішити, але саме з того часу й почала жевріти мрія створити українську школу для українських дітей в Угорщині.

Зрештою до повномасштабного вторгнення росії в Україну організація «Дім українських традицій», яку заснували Безкоровайні, працювали з дітьми в рамках суботньої школи, в якій напередодні 2022-го навчались 60 учнів. Проте коли в березні того ж року до Угорщини приїхало багато біженців, зрозуміли, що тільки такою формою навчального закладу не обійтися – потрібно створювати повноцінну школу, адже в Угорщині законодавством передбачене тільки очне навчання. Безкоровайні бачили, як важко українським дітям, особливо підліткам та старшокласникам, котрі ніколи не чули угорської, потрапити в зовсім чуже середовище, де тебе не розуміють, де з тобою не спілкуються, де кожне слово здається образливим, а тобі треба ходити в школу і сидіти на уроках…

 

Щоправда, відкрити повноцінну середню школу виявилося не так просто: по-перше, процес заснування навчального закладу в Угорщині виявився дуже складним та вимагав ретельної підготовки, оформлення значної кількості документів, пошуку приміщення тощо; по-друге, кінцевий термін реєстрації був 31 травня, і засновники просто не встигли до цього терміну все підготувати. Тому на 2023-2024-й навчальний рік «Дім українських традицій» відкрив освітній простір на 120 дітей, з якими працювали за програмою і ліцензією Міжнародної Української школи (МУШ).

«120 дітей в минулому році закінчили нашу школу з дуже гарними результатами, чимало з них мали похвальні грамоти, – розповідає пані Олена. – Із 8 випускників 11-го класу четверо вступили в університети. І це, на мій погляд, чудовий результат, адже коли діти прийшли у вересні в школу, то вони взагалі не думали про навчання, про вступ, вони були розгублені й налякані війною, не знали, що їм далі робити… Але ми змогли їх за рік і мотивувати, і підготувати, і це чудово».

Упродовж 2003-2004-го навчального року «Дім українських традицій» докладав величезних зусиль, щоб знайти кошти на утримання освітнього простору. Сергій Безкоровайний пригадує: сотні листів щотижня розлітались по різних організаціях світу, і це дало результат: спершу один фонд вирішив допомогти українській приватній школі, відтак знайшлись інші меценати, грант за грантом, крок за кроком, час від часу – часом місяцями без коштів на зарплати, з кількамісячними очікуваннями чергового рішення по гранту, – але засновники рухались уперед!

І найголовніше – вчили дітей!

Дітей, кількість яких зростала з кожним днем…

«Це треба було пережити і вчителі пройшли це з нами, особливо тоді, коли, бувало, ми й по три місяці не отримували зарплати. Уявляєте? І це в тому числі вчителі-біженці, котрим теж за щось потрібно жити… Вони працювали, кожен предмет виклали в повному об’ємі української програми. Разом ми все витримали», – додає пані Олена.

І поки тривала боротьба за роботу приватного освітнього простору, не припинявся процес реєстрації повноцінного навчального закладу, який офіційно змогла б фінансувати Угорщина. До березня 2024-го були готові всі статути, реєстраційні форми, програми, і єдине, що викликало пересторогу, це політичний компонент: переймались, чи буде політична воля країни реєструвати українську школу саме для біженців, а не для нацменшини…

Саме на цей момент і випала зустріч Президента України Володимира Зеленського і прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, які й обговорили відкриття школи. На щастя, на ту мить були готові всі документи, пройдені все перевірки і це, вочевидь, додатково вплинуло на схвалення рішення про старт.

Які форми шкіл можуть бути в Угорщині й за якою створили угорсько-українську?

Говорячи про відкриття першої української школи в Угорщині слід сказати ще й про особливості функціонування навчальних закладів у цій європейській країні.

Так, згідно з законодавством про національні меншини, в Угорщині передбачені різні варіанти реєстрації шкіл. Наприклад, це можуть бути школи за національною ознакою, у якій навчатися діти з угорським громадянством, і вони вивчають мову тієї національності, для якої створена школа, на початковому рівні, наприклад, у цьому випадку це була би мова, література, народознавство України. Мають право працювати школи з вивчення тільки української мови, але вони можуть діяти як додаткові поряд із основною угорською школою на вихідних. Третій варіант – школи середнього рівня навчання, в якій більше часу приділятиметься вивченню мови своєї національної меншини, але це ще й не п’ятиденна повноцінна школа.

«А можуть працювати й двомовні школи, наприклад, як наша, і в них може бути різний відсоток використання мови нацменшини, – уточнила Олена Безкоровайна. – Оскільки при заснуванні закладу ми орієнтувалися на дітей українських біженців, які тут знаходяться вже третій рік і яким дуже важко ввійти в угорську систему освіти через незнання мови та різницю між українською та угорською навчальними програмами, то ми використали максимальну можливість, яку надає держава, тобто максимальний відсоток української мови навчання в нашій системі».

Школа працює за угорською навчальною програмою, але діти в середній і старшій школі, тобто в гімназії, мають 70% уроків українською мовою і лише 30 угорською (вивчення угорська мова, література і історія). У початковій школі з першого по четвертий клас 60% предметів викладають угорською, 40 % – українською.

По завершенні 12-го класу випускники складатимуть державні іспити (щось на кшталт НМТ) українською мовою, а угорську складатимуть як іноземну мову, і це буде набагато простіше, ніж здавати угорську як рідну. Ці державні іспити в підсумку зараховуватимуться при вступі в університет у будь-якій європейській державі, адже випускник матиме атестат європейського взірця.

Оскільки ж старшокласники 70% предметів вивчають українською, то в них залишається такий же високий шанс вступати і в українські вузи, адже всі основні предмети (хімію, біологію, фізику, математику) вони вчать українською мовою.

До того ж, друга іноземна мова в школі – англійська, у старших класах її викладають 6 годин на тиждень, тож фактично діти, закінчуючи гімназію, володітимуть трьома мовами: українською, угорською та англійською, а отже, в майбутньому матимуть гарні перспективи навчання та працевлаштування.

«Зваживши численні «за» і «проти» чи дійшли висновку, що для тих дітей, котрі були вимушені переїхати в чужу країну з незрозумілою мовою, це найкращий варіант на сьогодні мати високий рівень навчання, а відтак – можливість здобувати вищу освіту», – уточнив Сергій Безкоровайний.

Підтримка Угорщини та власні зусилля: як школа функціонує наразі

На сьогодні в угорсько-українській школі та гімназії в Будапешті навчаються 310 учнів, працюють 35 викладачів. Сформовані класи з першого по 11-й, 90% учнів – із родин вимушених переселенців, частина школярів – українці, котрі раніше переїхали в Угорщину, ще частина – угорці, які мають когось із батьків українців, що хочуть, аби їхні діти вчили українську мову.

Школа в Чепелі, як і кожен навчальний заклад в Угорщині, має квоту – визначену кількість дітей, яких зможе забезпечити освітніми послугами – 450 діток.

До речі, надзвичайно складним питанням перед відкриттям школи було знайти в Будапешті відповідне приміщення, яке би було в шкільному фонді, відповідало всім нормам, мало класи відповідного розміру.

«Коли ми отримували дозвіл на функціонування, у нас навіть з лазерною лінійкою міряли розміри класів, вираховували, скільки парт можна поставити, скільки учнів можна посадити, в Угорщині з цим строго – всі санітарні норми повинні бути витримані, – каже пан Сергій. – Саме після таких прорахунків школа й отримала квоту на 450 місць».

До речі, наразі засновники готуються приймати до існуючої додаткову кількість дітей, бо є багато запитів.

Великий заклад потребує чималих коштів на утримання – 6,2 млн форинтів щомісяця. За законодавством, цей тягар лежить на плечах засновників (фентарто, пригадуєте? – Авт.), про це повинні дбати засновники навчального закладу, отже, «Дім українських традицій». Щомісяця з 1 вересня 2024-го організація шукала цю величезну суму для утримання будівлі, нерідко доводилося дуже складно. З проханням допомогти в цьому питанні засновники звернулися до уряду Угорщини, адже законодавством передбачене укладання угоди про виконання соціальних зобов’язань держави, в рамках якого можливе виділення коштів із бюджету на оплату оренди школи (нагадаємо: це питання озвучувалось в середині грудня 2024, коли українська делегація зустрічалась із засновниками школи. – Авт.).

До слова, Угорщина повністю оплачує роботу педагогів, адміністрації закладу, і це теж велика фінансова частина: якщо врахувати, що тільки зарплата одного працівника школи становить 390-400 000 форинтів на руки, це приблизно 40 000 грн, додати до цього податки, то сума набігає чимала…

Суттєвою є й допомога школі з боку керівництва мікрорайону Чепель, де навчальний заклад розташований.

“До прикладу, в школі немає столової та спортзалу, тож ми звернулися до керівництва Чепеля і нам безкоштовно виділили два спортзали, один – у садочку навпроти школи, для початкової школи, а неподалік – для старшої школи, діти займаються безкоштовно, – розповідає Сергій Безкорований. –  Також керівник району організував безкоштовний басейн для 1,2 класу, до нього діток довозять безкоштовно”.

Велика робота в сенсі забезпечення школярів лягла на плечі директорки школи, і вона справилася з цим на відмінно. Олена Безкоровайна каже, директорка – професіонал із великим досвідом роботи, і це відчувається постійно:

«Директорка допомогла вибудувати відповідно до угорського законодавства навчальний процес, систему оцінювання, систему реєстрації дітей, щоб українські діти мали всі ті ж самі привілеї, можливості, що й угорські діти. Йдеться і про студентські квитки, і про медичне забезпечення, щеплення тощо. Так само всі привілеї вчителя угорської системи освіти мають педагоги школи, і в цьому назустріч пішла угорська держава: річ у тім, що, за законом, учителі, котрі не мають педагогічного стажу в Угорщині, повинні бути стажерами, і це суттєво позначається на зарплаті. Оскільки ж наші вчителі уже переїхали з України з великим досвідом, мають і 20, і 25 років стажу, то Міністерство освіти пішло українцям назустріч, і їх зразу всіх зареєстрували за категорією вчителів».

Ліцензію школа отримала на п’ять років, щороку до 31 травня може подавати заявку на зміни в організації навчального процесу, якщо є така потреба.

«Держава дозволяє змінювати педагогічну програму кожен рік, і така мобільність дуже зручна, адже ми можемо перенести акцент у педагогічній програмі на те, чого найбільше потребують саме наші учні, – каже Олена Безкоровайна. – Загалом усі навчальні програми всіх угорських шкіл оприлюднені на спеціальній платформі й кожен навчальний заклад може обирати зручну саме для себе. За два роки підготовки ми вивчили багато програм, перекомпонували їх і склали саме таку педагогічну програму, яка підходить для нашої школи, для потреб наших дітей. Але якщо ми побачимо, що дітей, яким необхідно навчатися виключно українською мовою, стає менше, ми можемо подати заявку на зміну пропорційності мови викладання, можемо завжди додати третю іноземну мову тощо, і це дуже зручно».

Української літератури бракує катастрофічно

Надзвичайно болісним питанням стало для першої української школи в Угорщині питання забезпечення підручниками, особливо з точки зору забезпечення українських інтересів.

«Угорська держава дала безкоштовно всім дітям повний комплект угорських підручників відповідно до їхньої програми, – каже Олена Безкоровайна. – Але у нас у школі викладається українська мова, українська література, українське народознавство, історія України, а таких підручників в Угорщині не існує».

До 1 вересня допомогли школі «стартувати» закарпатці, каже Сергій Безкоровайний:

«Закарпатська обласна державна адміністрація привезла всі українські підручники, необхідні для початкової школи, один із депутатів обласної ради придбав для всіх дітей робочі зошити. А ось старша школа страждає: ми декілька раз писали листи до Міністерства освіти України з проханням забезпечити школу підручниками, але, на жаль, в Україні такий закон, що для шкіл, які знаходяться за кордоном – в освітні простори, в школи діаспори тощо – Україна може дати тільки п’ять комплектів підручників на клас. А цього мало…»

П’ять комплектів підручників на класно – це сумно, це навіть не один на парту…

Після численних марних звернень до Києва, засновники знову звернулися до Закарпатської ОВА. Результат не забарився: керівник області Мирослав Білецький пообіцяв посприяти, і вже на початку січня до Будапешта відвезли чергову партію підручників, атласів, різноманітної української літератури….

А відомий закарпатський письменник, перекладач, громадський діяч Андрій Любка зобов’язався зібрати художню літературу для бібліотеки школи, адже це питання теж украй болісне.

Адміністрація школи каже, раді будуть підтримці та допомозі в цьому питанні з боку материнської країни.

До слова, делегація з Закарпаття привезла в Будапешт і подарувала засновникам унікальну річ – факсимільне видання Королівського Євангелія – найдавнішої збереженої рукописної книги Закарпаття (на фото видання в руках Сергія Безкоровайного). Від імені Закарпаття привезли і подарували видання школі представниці Закарпатської обласної військової адміністрації Наталя Шутанич та Вікторія Козик.

“Можливість зараз продовжувати навчатися українською – безцінна!”

Майже всі вчителі в школі – іммігранти з України, багато хто схвильовано розказує представникам делегації, як важливо мати рідне середовище та роботу серед людей, котрі тебе розуміють.

Про це розказує пані Алла Гвоздік із Харкова, котра працює адміністратором у школі в Будапешті (на фото). Жінка разом із двома синами – 11 та 14 років – була вимушена виїжджати з рідного міста на початку вторгнення росіян і впродовж тривалого часу поневірялася в пошуках роботи та облаштування. Зараз, саме тут, у Чепелі, знайшли своє місце:

«Дуже діти задоволені навчанням, люблять предмети, математику, біологію. Хочу подякувати за атмосферу, яка панує в цій школі й за те, що наші діти можуть продовжувати жити нормальним життям…»

Жінка говорить і в неї навертаються сльози на очі — одразу стає зрозуміло, скільки болю та поневірянь довелося пережити родині, котра щасливо жила до війни на рідній землі…

Білоусова Алла з Харкова нині психолог у школі (на фото зліва), вона переїхала до Угорщини також у перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну. Розповідає, що питання навчання гостро постало в той час для її 14-річної доньки:

«Для підлітків вивчати угорську складно, це ж не юний вік, коли все сприймається легко через спілкування з однолітками… Призупиняти процес навчання загалом не хотілося, навчання онлайн не задовольняло всіх потреб, тому ми страшенно вдячні, що є можливість зараз продовжувати навчатися українською»…

Замість висновків

Під час зустрічі засновники багато ще цікавого розповідали українській делегації.

Говорили про навчальну програми: в Угорщині система навчання побудована у вигляді воронки, тобто діти, в принципі, починають кожен навчальний рік з однієї й тієї ж теми, яка щороку розширюється та ускладнюється, і в підсумку потрібно складати іспит чи контроль знань по всій темі.

Розповідали засновники про складнощі навчання в офлайн режимі для дітей, котрі, приміром, пішли в 5-й клас і за всі п’ять років майже не сиділи за партою – ковід, війна та дистанційна форма навчання призвели до того, що діти навіть не вміють спілкуватися між собою, їх складно повернути не те, що до навчання, а й у соціальне середовище.

З болем розказували, що більшість українських дітей не розмовляє українською, говорять ….російською. Це діти переважно зі сходу України, з окупованих територій. На питання вчителів чи засновників, у якій школі він чи вона навчалися, коли були вдома, у відповідь чують: «В українській». «А чому тоді спілкуєшся російською?» «Так у нас всі уроки вели російською мовою»…

І що на це скажеш?

Ділились спостереженнями про те, як дивуються вихідні з однієї області звичкам та традиціям вихідців із іншої, приміром, жителі Херсонщини, Миколаївщини чи Харківщини сприймають закарпатців як іноземців, а колядки вважають традиціями західної України… «Вони тільки зараз починають знайомитись взагалі з історією України, зі справжньою історією, з традиціями, віруваннями, звичаями…» – чути сумний, але обнадійливий висновок.

І загалом, сходяться учасники зустрічі на думці, тільки зараз, через кров і біль, через такі потрясіння насправді здобувається незалежність України, формується свідомість самих українців.

Насамкінець, після годин розмов, гості прощаються із засновниками першої угорсько-української двомовної школи та гімназії й щиро дякують їм: «Удячні вам за вашу відданість справі. За те, що ви вклали і свої емоційні, фізичні зусилля, щоб ці можливості, які дає угорська держава, наповнити конкретним змістом. Це безцінно!»

Наталія Петерварі

Ужгород-Будапешт

 

17 січня 2025р.