Герої без зброї: Віктор Лисовський про те, як скласти пазл порятунку, коли проти тебе стихія

За спокійною вдачею начальника гірського пошуково-рятувального відділення Іршави Віктора Лисовського 24 роки служби, сотні виїздів і десятки врятованих життів. Свій шлях у професії він розпочав під час паводків на початку двохтисячних, коли разом із колегами евакуйовував людей із затоплених сіл. Згодом його стихією стали гори, де головним випробуванням є не лише складний рельєф, а й людська необережність.

«90 % викликів у гірській місцевості пов'язані з туристами, які нехтують правилами безпеки: не реєструються, не повідомляють про маршрут і не зважають на погодні умови. Однією з найскладніших операцій стали події на горі Гимба, де лавина накрила туристів. У сильний мороз і глибокий сніг ми дісталися до місця трагедії. Одного постраждалого вдалося врятувати, іншого, на жаль, ні», — розповідає Віктор.

Проте є й інші спогади, коли врятовані люди телефонують через роки, вітають зі святами, дякують. Це і мешканці підтоплених сіл, і заблукалі грибники, і туристи, і випадкові мандрівники. Віктор Володимирович згадує грудневий випадок на Тисі, коли троє мандрівників опинилися на острівці посеред крижаної води. Один із них був роздягнений до спідньої білизни, і зволікання могло коштувати їм життя. Але рятувальники на човні встигли вчасно за що врятованні щиро дякували ще довгий час.

«Проте іноді трапляються й курйозні випадки. Наприклад, історія з жінкою, яка заблукала, а рідні, забивши на сполох, повідомили про це Службу порятунку. Під час пошуків жінка чула, що її кличуть, але не відгукувалася, бо думала, що її шукає все село. Їй було соромно, що через неї стільки людей вирушило на допомогу. Згодом її знайшли, а я тоді зрозумів, що для рятувальника кожен виклик — це пазл, у якому потрібно скласти докупи людський фактор, стихію і досвід, щоб урятувати людину», — зауважує наш герой.

Він також переконаний, що профілактика та навчання змалку — не менш важливі складові підготовки до походів у гори. Саме тому його відділення постійно проводить навчання для дітей, гідів і місцевих жителів. Рятувальники розповідають, як поводитися в горах, яке спорядження брати із собою та як надавати першу допомогу. Віктор наголошує, що досвід це звісно велика сила, але без сучасної техніки й постійного навчання не обійтися. Тому він продовжує вчитися сам і навчати інших. Бо рятувати людей — це не просто робота. Це покликання. І він щасливий, що може йти за ним усе життя.