Льохи Нижнього Солотвина - для вина, печериць і ... пригод

Варто відійти від автобусної зупинки, яка розташована поблизу траси “Ужгород-Мукачево”, якісь пару десятків метрів ви відразу ж побачите перші “пивниці”. Скільки їх у цьому селі? На це запитання, із стовідсотковою впевненістю, вам не відповість жоден його мешканець. Майже усі сходяться на думці, що їх кількість вже давно сягнула позначки у кілька сотень.

Пивниця є у кожного ґазди. Дві та більше - це також не рідкість. У них селяни зберігають продукти харчування, консервації та, звісно, те, чим відоме це село - домашнє вино. Місцеві розповідають, що пивниці більшості з них перейшли у спадок від батьків та дідів. Їх видовбували вручну, без застосування техніки у вапняковій породі на схилах пагорбів. Найчастіше такі роботи проводилися саме взимку, тоді - коли селяни були вільні від робот на землі.

- Пойте у дну! Покажу вам пивницю, - закликає один з мешканців, який побачив нас здалеку, - Зараз наллю вам свого вина! Покуштуйте, - додає він відчиняючи добротні дерев’яні двері із величезним замком-колодкою.

Заходити у "підземелля" необхідно низько схиливши голову та обережно, проте всередині вже більш просторо.

Гумовий шланг та свічки - обов’язкові атрибути кожного “підземелля”. За допомогою шлангу місцеві вправно наповнюють бутлі домашнім вином, яке зберігається у дубових бочках. Свічки - щоб підсвічувати, адже тут дуже темно. Хоча деякі селяни, для більшої зручності, провели у пивниці електричне освітлення.

– Скільки незібраного вина (винограда, авт.) пропадає, – продовжує розмову господар. – Наберу собі ще бутль, якщо буде погане - віддам бабі! - А у великих пивницях раніше не тільки продукти зберігали, а й шампіньони вирощували. Так - спробуйте. Моє. Вино добре - не зашкодить, - каже він простягаючи погарчик червоного вина.

Вино і дійсно дуже добре. Солоденьке та приємне на смак. Хоча вже після “першої” розумієш - більше пити не треба.

Москалів берег

Слово берег на Закарпатті має, як мінімум, два значення. У цьому випадку це слово означає гору, пагорб. У його схилах знаходиться низка приватних невеличких пивниць та три великі. Вони відразу привертають увагу. Дві з них закриті на замок, а ось в третю можна увійти. Вона заглиблюється метрів на сорок. Далі - тупик. Але у стіні ми бачимо отвір, крізь який можна попасти у довгий коридор, який веде до роздоріжжя. На землі багато розбитих скляних пляшок - йти треба обережно. Без ліхтарика не зробиш і кроку.

Температура тут завжди стала - як зимою, так і влітку - 14 градусів за Цельсієм. Такі собі природні холодильники.

За часів СРСР у Нижньому Солотвині було й декілька державних погребів - в них також зберігали різноманітні продукти. Але у 90-х років їх передали у власність селянам.

Місцями можна побачити прізвище власника та рік заснування. Кажуть, що деяким з пивниць вже більше 200 років. Малюнки та написи на деяких з них, свідчать про неабиякий інтерес саме до виноробства.

Ось таке - невеличке, але багате на пам’ятки село.

Зі сторінки у соцмережах Юрія Ломакіна