Василь Чопей із Закарпаття: "Наш водяний млин – це сімейна реліквія"

Колись водяні млини були годувальниками селян. Побудувати їх могли собі дозволити далеко не всі господарі. Сьогодні, на жаль, старовинних раритетних експонатів на Хустщині одиниці і то функції більшості з них полягають не в господарській діяльності, в приманюванні у наш край туристів. Утім у Кошелеві досі зберігся діючий млин, який приносить користь не тільки господарю, але й усім охочим скуштувати запашного домашнього хліба.

Той, що крутить колесо історії

Найвідомішими млинами Хустщини є два старовинні непрацюючі пристрої для перемелювання борошна у Нижньому Бистрому. Слід зазначити, що одному з них наразі вже більше трьох сотень років, інший – півторастолітній. «Молодший» за віком працював ще до 1998 року, аж поки велика повінь не зруйнувала обладнання. Після цього було кілька спроб відновити роботу пам’ятки, але жодна з них не увінчалася успіхом.

Млин у Кошелеві належить родині Василя Чопея. Сам господар не є аграрієм, працює завідувачем відділом у Хустській РДА, однак мірошницьку справу вважає «віддушиною», яка у вільний від роботи час приносить справжнє задоволення.

- Наш млин – це сімейна реліквія, як у когось годинники чи книжки, які передаються з покоління у покоління. Споруду побудував ще мій прадід Василь у 1813 році. Одружившись, він звів для родини оселю і змайстрував млин та кузню. Ще у минулому сторіччі закарпатці ніколи не зраджували традиціям: чоловік неодмінно мав звести оселю, посадити сад, виховати і забезпечити дітей та дружину всім необхідним. Жінки ж здебільшого займалися хатніми справами та домашнім господарством. Нині ж усе перевернулося догори дном, – ділиться думками пан Василь. – Як не прикро, та в 70-х роках сильна повінь поламала млин і знищила дідову кузню. У 90-х роках я відремонтував споруду, бо деякі механізми вийшли з ладу. Отже млин розпочав нове життя, але, на жаль, кузня реконструкції взагалі не підлягала…

Наразі млин родини Чопей дійсно в хорошому стані. Велике дерев’яне колесо невпинно обертається, ніби перемелюючи години, дні, роки, а сам турботливий ґазда невпинно наглядає за важливим об’єктом і дбає про його справність.

- Над млином я спорудив ще один поверх, полагодив дах, який місцями протікав, – каже власник цінної архітектурної споруди. – Переконаний, що не маю морального права запустити те, що мало велике значення для предків. Млин не можна ні зупиняти, ні продавати, він повинен приносити користь ще й дітям та онукам.

Хліб – усьому голова

Домашня випічка у родині Чопей користується неабияким попитом. Запашні хлібини, булочки та коржі зачаровують ароматом як домочадців, так і сусідів, які навідуються в гості.

- Мелю зерно не тільки для власних потреб, але й для знайомих, які просять про послугу. Кажуть, що борошно, здобуте  старовинним способом, має сакральну енергетику природи, а хліб, випечений з нього, поєднує в собі усі стихії: воду, землю, повітря і вогонь. Коровай із борошна, змеленого на водяному млині, смакує по-особливому, його неможливо переплутати і проміняти ні на який інший, – підсумовує пан Василь. – Крім традиційних хлібин дружина готує кукурудзяник, робить начинку. Мій старовинний помічник – річ, незамінна в господарстві. До речі, щоб перемолоти один мішок зерна, потрібно до трьох годин роботи.

Також зі слів мірошника, нехитра конструкція, батьківщиною якої є древній Рим, має дуже простий принцип роботи: з одного кінця довгої осі закріплюється камінь, а з другого — припасовуються сторчові лопатки і коли колесо встромляється у річку, воно починає повертати водночас і камінь, завдяки чому зерно й подрібнюється.

-Мій невеликий домашній музей завжди відчинений для відвідувачів. У ньому можна поринути в особливу атмосферу XIХ століття,  – усміхається хазяїн водяного велета. – Колись він, до речі, обслуговував не тільки мешканців нашого району, але й землевласників з Іршавщини. Так склалося, що батько, який все життя пропрацював водієм, млином не займався, тож продовжити родові звичаї випало на долю саме мені. Але не шкодую, бо після напруженого робочого дня біля свого «підопічного» знаходжу абсолютний спокій.

Між іншим, володар ексклюзивної споруди переконаний, що жоден електричний сучасний млин не може замінити старовинний натуральний агрегат, який, працюючи, очищає думки, заряджає людину позитивом і навіть покращує самопочуття.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net