"Віддай спідницю! Я перша її помітила!"

Протягом останніх кількох років «беушки» просто заполонили область. Вони відкриваються не тільки в містах, але й у селах, при чому у найвіддаленіших.  На колишніх кафе, крамницях та ресторанах вивіски все частіше змінюються на традиційний напис: «Одяг із Європи». Невже наші краяни перестають їсти? Так і хочеться сказати: «Нам хліба не треба, одежу давай!»

Точну кількість пунктів збуту вживаних товарів ніхто не знає, однак на Закарпатті їх найбільше в Україні і згідно зі статистикою, протягом останніх п’яти років на кожного мешканця області завозиться десять кілограмів одягу, що був у використанні. Отже,  масштаби можна собі тільки уявити…

Віддай спідницю! Я перша її помітила!

Для більшості збіднілого населення секонд-хенди є основним місцем, де можна придбати відносно недорогий одяг. Але чи справді недорогий? У стоках ціни просто зашкалюють! Та й за поношені речі нерідко краяни викладають більші суми, ніж у магазинах за нову майже аналогічну продукцію. Утім… мова не про це. Наразі в магазинах вживаного одягу свій «підбізнес». Як правило, задіяні у ньому як окремі продавці, так і певна частина покупців. Справа в тому, що там, де є «запах» грошей, неодмінно з’являються перекупники. Оскільки знайти нормальну роботу та ще й за гідну зарплатню зараз непросто, населення шукає найоптимальніші шляхи виживання. Тож дехто з краян скуповує у «беушках» великі партії одягу і реалізовує крам на ринках у інших населених пунктах. Аби купити кращі речі, комусь навіть вдається домовитися з персоналом «поритися» в «чужій білизні» ще до відкриття магазину, тобто, поки немає інших покупців. Правда, такий шанс випадає далеко не всім, тому в секондах між клієнтами час від часу виникають  справжні війни за товар.

-Інколи у секції брендового одягу доходить мало не до бійок. Жінки прямо висмикають речі із рук одна одній. Доводиться їх заспокоювати. Сваряться відвідувачки часто. Але стосується це переважно постійних клієнтів, – розповідає пані Аліна, продавчиня одного з магазинів.

-Я знайшла черевик. Інший шукала майже годину. Він виявився в перекупниці.  Вона мені його не хотіла віддати, просила за нього 20 гривень. Це ж верх нахабства! Щоб помститись їй, я заховала «свій» черевик у рукав пальто, що висів на манекені. Хай тепер вона шукає, – нарікає одна з клієнток пані Ольга. – А моя знайома спересердя так і купила один чобіт, щоб ні їй – ні суперниці.

-Хотіла собі придбати курточку. Підійшла жіночка й почала нахвалювати. Попросила приміряти і зникла. Як виявилося, річ їй підійшла. Вона розрахувалася за неї й пішла, а я залишилась ні з чим, – скаржиться інша.

Подібних історій чимало. Краянки розповідають, що зранку у перший день завозу товару, перед дверима «секондів» така штовханина, аби потрапити до магазину якомога скоріше, що літні люди не витримують і йдуть геть.

Шопоманія по-закарпатськи

Клієнти, які купують у секенді речі виключно для себе теж часто стають залежними від одягу. Окремі покупці приходять у подібні магазини, як на роботу – щодня. Більше того, дехто не пропускає шопінгу навіть у вихідні, адже зазвичай «беушки» працюють сім днів на тиждень.

-У перший день завозу вартість товару складає, наприклад, 189 гривень за кілограм, у останній – 21. Є ж різниця! При чому ціни майже в усіх «точках» одинакові. Різниця, якщо й є, то незначна. Правда, купити щось нормальне вже після третього дня торгівлі важко. Проте, якщо потрібно знайти, скажімо, мотлох, аби застелити під час ремонту паркет – то без проблем. Бувають і цілком пристойні скатертини та занавіски. Хто ж уміє шити, то може знайти речі з якісної тканини за безцінь і переробити собі їх на модну одежу, – зізнається пані Людмила.

Для майстринь, що займаються хенд-мейдом – секонд – справжній рай, адже за кілька гривень саме там вони знаходять собі масу підручних матеріалів.

-Які часи – такий і шопінг, – каже умілиця пані Надія. – Я шию на замовлення різні креативні подушки. Їх потрібно оздоблювати, а в магазинах тканин аксесуари коштують стільки, скільки я й за готовий виріб не отримаю. Мої клієнти – люди небагаті. Тож різні спіднички із бантиками, сорочечки з великими ґудзиками, штори з орнаментальною тасьмою – саме мій крам. Купую переважно тоді, коли ціни найнижчі. Такий мотлох все одно беруть одиниці.

Справді, винахідливості закарпатським жінкам не позичати. Можливо саме тому біля магазинів із секондом постійно стільки людей  із величезними пакунками.

Однак чи дійсно заощаджують краяни, перетворюючи покупку одежі на щоденну традицію? Якщо заглянути до шаф більшості шопоманок, то подібні «беушки» напевно можна було б відкрити вдома у кожної другої любительки європейського одягу…  Та найгірше те, що частина мешканців нашого міста справді не має із чого купувати якісні нові речі, а у державі легка промисловість «дише на ладан» і власних товарів не випускає.

Марина АЛДОН, zakarpatpost.net