Моє життя не склалося, бо ви мене так виховали! Як перестати звинувачувати батьків за дитячі травми

Моє життя не склалося, бо ви мене так виховали! Як перестати звинувачувати батьків за дитячі травми

 

Редакція The Village разом з експертами сервісу treatfield пояснює почуття і ситуації, з якими ми стикаємося щодня. У новому випуску розповідаємо, як перестати звинувачувати батьків у своїх невдачах і припинити на них ображатися.

«Претензії до батьків й образа на них – це певний спосіб залишатися з ними в емоційному зв'язку. Звинувачуючи їх, чогось від них очікуючи, ми перекладаємо на них відповідальність і ніби стверджуємо: «Моє життя таке, бо ви мене так виховали», замість того, щоб взяти відповідальність на себе та самостійно задовольнити свої потреби». Як це зробити, розбираємося разом із психотерапевтами.

 

Світлана Ридзель

клінічна психологиня, психотерапевтка

Антон Федорець

кандидат психологічних наук, сертифікований гештальт-терапевт

Батьки дійсно так сильно впливають на наше життя?

АНТОН: Перше місце, де ми вчимося будувати стосунки – сім'я. Ми переймаємо патерни поведінки від батьків, тому часто ті моделі, які програються в стосунках із батьками, несвідомо переносяться у доросле життя і людина починає будувати стосунки за тим самим патерном. Наприклад, якщо я спостерігав, як хтось із батьків ображався і так отримував те, що хотів, то так само я можу маніпулювати й власним партнером. Це не обов'язково відбувається навмисно та усвідомлено.

СВІТЛАНА: У дитинстві в нас ще немає критичного мислення, щоб обирати, як поводитися, а як ні. Тому ми засвоюємо ті моделі, що бачимо у значущих дорослих. Наприклад, якщо дитині змалечку транслювали певну стереотипну модель стосунків «чоловік заробляє, а жінка підкоряється», то вона може її використовувати у своєму дорослому житті, поки сама не потрапить в ситуацію, яка поставить її під сумнів. Часто це не найкращий спосіб будувати власне життя.

Але важливо розуміти, що спрощена схема «якщо в дитинстві в тебе не було A, то в дорослому віці ти отримаєш Б» – це міф популярної психології. Якщо в дитини не було, припустимо, уважного батька, це ще не означає, що це якось на неї вплине. Коли ми читаємо книжки з популярної психології, в нас є схильність приміряти на себе стереотипне описання схем впливу, але наш досвід зазвичай більш багатогранний і цікавий.

 

Схема «якщо в дитинстві в тебе не було ось цього, то в дорослому віці ти отримаєш ось це» – це міф популярної психології

 

 

Людина не живе у вакуумі, потрібну увагу вона могла отримати в іншому форматі. Окрім батька, в дитини була мама, яка закривала частину емоційних потреб, у цьому також могли брати участь бабусі й дідусі, вихователі й вчителі, старші чи молодші брати та сестри. Людина не є самотнім островом посеред океану, і це хороша новина. Наш емоційний досвід складається з великої кількості пазлів, і саме тому немає прямолінійного зв'язку дитячих проблем із конкретними наслідками в дорослому віці. Можливо, в людини з певним дитячим досвідом буде схильність до того, щоб мати певні проблеми. Але знову-таки, як саме на людину вплине цей досвід, залежить від її індивідуальних особливостей та інших умов життя.

Якщо, наприклад, жінка вважає, що проблеми в її стосунках із чоловіками походять із дитячих проблем у стосунках із батьком, спочатку слід зрозуміти, як були побудовані її взаємини з батьком, чого конкретно їй не вистачало. Потім я б поговорила з цією жінкою про те, як влаштовані її стосунки зараз, чого не вистачає в них. Можливо, там би були спільні теми, але не обов’язково. Також важливо зрозуміти, чи зберігається її незадоволена дитяча потреба в дорослому житті. Може виявитися, що протягом життя ця потреба реалізувалася в інший спосіб, а дефіциту, про який пишуть у книжках чи статтях із популярної психології, в неї немає. Також ми б поговорили про те, як вона може в нинішніх умовах свого життя отримати той досвід, якого їй не вистачило в дитинстві. Це може бути досвід визнання, коли їй кажуть, що вона талановита і всього досягне, або це досвід любові, коли їй кажуть, що її цінують, попри те, що щось у неї не виходить. Варто пам'ятати, що одна і та сама ситуація в дитинстві може по-різному проявлятися у різних людей у дорослому віці.

 

 

Як припинити звинувачувати батьків у своїх проблемах

Антон: Якщо в дорослому віці людина намагається пояснювати свої невдачі тим, що батьки, скажімо, недостатньо любили її, то це:

А) привід іти на психотерапію працювати над собою;

Б) можливість дозволити собі позлитися на батьків. Взагалі образа – це злість всередину себе. В дитинстві ми частіше ображаємося на дорослих, а не злимося, адже часто коли дитина виявляє гнів, вона чує, що на маму чи на тата злитися не можна. Тому її злість виходить не назовні, а йде всередину як реакція на незадоволені потреби.

СВІТЛАНА: Коли людина помічає щось у своєму досвіді, це вже хороший старт. У цей момент вона може почати розмірковувати над своїм попереднім досвідом, ситуацією сьогодні й розділяти їх. Зазвичай цю роботу складно виконувати самостійно, саме тому для цього існує психотерапія.

Перший етап цього процесу – зрозуміти, як влаштований мій досвід і як влаштований я, чого я недоотримав, які у мене є потреби. Це досить довготривалий процес. Другий етап – зрозуміти, як можна закрити потребу, яка залишилася в мене з дитинства. Не факт, що її можна реалізувати у стосунках із вашим партнером чи партнеркою, адже є речі, які в дорослому віці ви навряд чи отримаєте від кого-небудь, навіть від найближчої людини. Наприклад, безумовна любов – це почуття, яке батьки мають до маленької дитини. І якщо ми виявляємо в дорослому віці, що саме ця потреба не була задоволена, ми не можемо вимагати від свого партнера чи партнерки задовольнити цю потребу, попри все. Тобто наступна частина роботи – зрозуміти, що реалістично отримати в дорослому віці, що ні, та як це розділити.

АНТОН: Психоаналітик Дональд Віннікот, який багато працював із дітьми, вважає, що діти часто фокусують свою увагу на тому, чого вони недоотримали, а не на тому, що їм було дано. І якими б ідеальними не були батьки, вони не здатні відповідати всім нашим очікуванням, ми не можемо отримувати любов на замовлення в такому вигляді, в якому хочеться. Тому завжди буде щось, чого нам не вистачило, на що ми ображені. І це також формує наш характер. Це не обов'язково негатив, це частина реальності.

 

ЩО ПОДИВИТИСЯ

«ПАТРІК МЕЛРОУЗ» – серіал про те, як поведінка батька травмувала сина та вплинула на його доросле життя, а також про те, як син намагається впоратися з цим.

«ВЕЛИКА РИБА» – фільм розповідає історію чоловіка, який після смерті батька починає пригадувати своє дитинство та переживає різні історії, пов'язані з батьком. Це дозволяє йому зрештою пробачити його.

ЩО ПОЧИТАТИ

«ТОКСИЧНІ БАТЬКИ» Сьюзан Форвард

«ДОРОСЛІ ДІТИ ЕМОЦІЙНО НЕЗРІЛИХ БАТЬКІВ» Ліндсі Гібсон

«НЕУЛЮБЛЕНА ДОЧКА» Пег Стріп

«СУМУЮ ЗА ТОБОЮ. ЯК ПЕРЕЖИТИ БІЛЬ РОЗСТАВАННЯ, ВІДНОВИТИ СТОСУНКИ АБО ВІДПУСТИТИ» Ілсе Санд

 

 

Чи варто говорити з батьками про свої дитячі образи

АНТОН: У деяких випадках є сенс розбиратися з дитячими образами, залучаючи батьків, але з деякими батьками зробити це майже неможливо.

У моїй практиці був приклад, яким я можу поділитися зі згоди клієнтки. Жінка багато їздить по світу, а коли повертається додому до мами, помічає, як та за нею скучила: мама починає готувати для неї, виявляє багато уваги й турботи. Але всі ці прояви викликали у клієнтки роздратування й злість. У процесі роботи ми знайшли один з аспектів, якій міг вплинути на таку реакцію. Клієнтка пригадала, що в дитинстві мама обіцяла подарувати їй на день народження красиву ляльку, яку вона дуже хотіла. Вона цього чекала, але щось сталося, і мама сказала їй, що ляльку вона не отримає. Клієнтка дуже образилася через цю ситуацію, але згодом забула про неї. На терапії цей епізод згадався і в цей момент вона навіть заплакала, згадавши, як у дитинстві хотіла ляльку й не отримала її.

Клієнтка вирішила поговорити з мамою про цей епізод із життя і свої переживання. Мама змогла почути переживання своєї дочки й на наступний день народження подарувала їй таку ляльку. Клієнтка була дуже емоційно вражена, вона плакала і навіть якийсь час спала з цією лялькою. Зрештою її сильне роздратування щодо мами минуло після того, як вона прожила цей незавершений досвід. Їй вже за 30, але для неї було важливо отримати те, чого їй не дали в дитинстві.

 

 

Якщо батьки не задовольняли ваші потреби в дитинстві, не підтримували вас, багато критикували, не обов'язково пригадувати їм це все, можна просто змінити з ними взаємодію зараз

 

 

На жаль, у житті рідко трапляється так, що в дорослому віці батьки можуть компенсувати нам те, чого не дали колись. Часто це дуже складні речі.

СВІТЛАНА: Є випадки, коли є з ким говорити, а буває, що немає з ким говорити, навіть якщо батьки живі: тобто вони не здатні вислухати, зрозуміти або визнати. Тоді ми можемо обирати, говорити з ними чи ні. Якщо ви розумієте, що відмова батьків визнавати реальність, сильно вас ранить, ви можете обрати не розмовляти з ними про це.

Окрім варіанту розповісти про свої дитячі переживання, є ще варіант змінювати взаємодію з батьками зараз. Тобто, якщо вони не підтримували вас у дитинстві, багато критикували, ви можете змінити з ними взаємодію зараз. Наприклад, можна домовитися про те, де проходять ваші особисті кордони, заборонити мамі критикувати вашого партнера, зачіску, вибір сукні чи професії. Або коли мама чи тато приїжджають до вас у гості, можна встановлювати свої правила у себе вдома, вони можуть стосуватися поведінки, вибору їжі чи взаємодії з онуками. Батьки можуть із цим не погоджуватися спочатку, але вибудовування стосунків – це процес. На етапі дорослого життя ви маєте право та всі можливості вибудовувати з батьками стосунки як рівний із рівними.

 

 

Не завжди з'ясовування стосунків може допомогти. Але це дуже індивідуально

 

 

Треба пам'ятати, що ображаємося ми не на тих батьків, яким уже зараз за 50-60 років, ми ображені на батьків, якими вони були раніше. Ми залишаємося зі злістю та образою саме на той образ своїх батьків. Зараз вони вже інші люди, контекст інший, і ви – інша людина. Тому не завжди з'ясовування стосунків може допомогти. Але це дуже індивідуально. Якщо ви відчуваєте, що вам це допоможе, то точно варто спробувати. Можна хоча б розповісти про те, що вас зачепило й на що ви ображені досі. Важливо не стільки чекати, що батьки будуть просити за це пробачення, а щоб вони просто визнали, що це трапилося. Від цього вже може стати легше.

СВІТЛАНА: Не слід боятися викликати в батьків емоції такою розмовою, чи думати, що вона образить їх. Від почуття злості, суму чи образи ніхто не вмирає, наші батьки здатні витримати це, навіть якщо така розмова засмутить їх. Інша справа, що варто вибудувати діалог так, аби говорити про свої переживання з базовою повагою, якщо ви хочете зберегти стосунки з ними. Тобто слід обирати доречну форму.

 

Як самостійно розібратися зі своїми дитячими травмами

АНТОН: Почуття маленької пораненої дитини колись з'явилися всередині нас, виходячи з тих потреб і ресурсу, які були в нас на той момент. Коли ми були маленькими, лише батьки могли годувати нас, доглядати, давати нам любов. Але в дорослому віці ми самі можемо про себе піклуватися, ми вже не так залежимо від батьків. Відповідно, ми можемо самі для себе стати хорошими батьками.

Що можна зробити? Наприклад, спробувати пожаліти себе маленького, пригадавши ситуації, коли було особливо образливо. Можна уявно перенестися в той час дорослим і подумати, як би ви втішили маленького себе. Можна спробувати побути для себе тим хорошим батьком чи матір'ю, яких тоді не вистачало. Це дуже глибока робота.

Також можна стати хорошими батьками для себе сьогодні: проявляти любов до себе, робити для себе щось приємне, піклуватися, не чекаючи цього від інших людей.

Злість або образа на батьків – це залишок очікувань, що ви від них щось можете отримати, чого вони не дають. Варто дозволити собі посумувати через це, відгорювати, пережити це відчуття та відпустити його. Тоді залишиться менше претензій та образ.

Взагалі мені здається, що претензії до батьків й образа на них – це певний спосіб залишатися з ними в емоційному зв'язку. Звинувачуючи їх, чогось від них очікуючи, ми перекладаємо на них відповідальність і ніби стверджуємо «моє життя таке, бо ви мене так виховали», замість того, щоб взяти відповідальність на себе та почати самостійно шукати шляхи задоволення своїх потреб.

Злість або образа на батьків – це залишок очікувань, що ви від них щось можете отримати, чого вони не дають

АНТОН: Якщо у вас залишилися образи, злість і претензії до батьків, пропоную такий алгоритм дії:

1. Визнати, що я ображаюся і на це в мене є причина. Навіть якщо батьки кажуть вам, що сильно вас любили й нічого поганого не робили, а ви все одно це відчуваєте, треба погодитися з собою. Ви маєте право на свої почуття.

2. Проживати почуття, пов'язані з вашим дитинством. Як правило, образа – це прихована злість, тому варто дозволити собі позлитися. Це стосується навіть ситуацій, коли батьків уже немає в живих. Так заведено, що померлих можна згадувати лише добрим словом, але це нормально дозволити собі переживати злість навіть у такому випадку. Це точно не нашкодить батькам, але може допомогти вам.

3. Спробувати зрозуміти, чому так відбулося. Можна дізнатися історію батьків, запитати про стосунки з їхніми батьками, дізнатися, як їх виховували. Коли картина буде об'ємнішою, вам буде простіше зрозуміти їхні вибори. При цьому варто залишатися вірним собі: якщо батьки досі продовжують поводитися з вами так, як вам неприємно, важливо окреслити свої кордони й пояснити, що з вами так не можна поводитися.

4. Якщо можливо виконати якусь дію, щоб закрити свою потребу, як було на прикладі з лялькою, варто це зробити.

5. Етап прощення – кінцевий. Він наступає автоматично, якщо ви пережили всі попередні етапи, тому не треба через зусилля намагатися пробачити батькам.

СВІТЛАНА: Хочеться додати, що якщо цей останній етап не наступає, з вами все одно все добре.

СВІТЛАНА: Мені подобається фраза Марши Лінехан, засновниці діалектико-поведінкової терапії, про те, що ми не несемо відповідальність за той досвід, який отримали, але несемо відповідальність за те життя, яке створюємо зараз. Тобто ми не заперечуємо ту шкоду, яку заподіяли нам наші батьки, але обираємо, що робити з цим досвідом зараз.

Якщо у нас немає можливості якось обговорити ситуацію з минулого з батьками, частину цієї роботи ми можемо виконати самостійно. Тобто я визнаю, що зі мною це трапилося, батьки не дали мені того, що мали дати, я мав право це отримати, а вони були недостатньо зрілими й мудрими та не забезпечили реалізацію моїх базових потреб. Це так, але я в цьому не винен. Потрібно визнати свої почуття й прожити їх – це може бути злість, гнів, сум, горе. Але попри все це, у своєму житті зараз я можу з цим бути.

І далі варто подумати, що ефективно зробити зараз. Умовно, якщо в дитинстві не було велосипеда, ви можете купити його собі в дорослому віці. Так, у дитинстві він уже не з'явиться, але ви все одно здобудете досвід насолоди від їзди зараз.

 

Вправи

СПИСКИ ВДЯЧНОСТІ ТА ОБРАЗ

Якщо у вас є відчуття образи чи претензії до батьків, але ви не можете чітко зрозуміти причини, зробіть три списки: «За що я вдячний батькам», «На що я ображаюся і можу пробачити», «На що я ображаюся, але пробачити не можу». Прорефлексуйте на цю тему й випишіть усе, що приходить у голову, це допоможе краще себе зрозуміти.

ПЕРЕОЦІНКА

У кожного з нас є фрази, ми в дитинстві чули від батьків або інших близьких людей, що неприємно зачіпають нас навіть через 15-20 років. Наприклад: «Ти ніколи не вступиш в університет» або «Навіть не намагайся, це занадто складно для тебе». Ці фрази могли бути сказаними мимохідь, але вони зачепили нас, ранили й запали глибоко. Можна пригадати ці фрази й подумати, що саме нас так вразило, яке послання стоїть за цією фразою.

Потім зі свого дорослого досвіду варто оцінити, наскільки компетентними були батьки робити такі заяви щодо вас. Можливо, ваш батько казав, що вас ніколи не візьмуть в університет, але сам не мав вищої освіти, тому не думав, що хтось із його сім'ї здатен на це. Оцініть, наскільки батьки є експертами в тих питаннях, щодо яких вас колись образили.

Так можна зробити й щодо висловлювань, які ви зараз чуєте від батьків. Наприклад, якщо ваша мама критикує ваші здібності як матері, подумайте, наскільки вона для вас є авторитетом у вихованні дітей у 21 столітті. Якщо це не так, то до такої оцінки не варто ставитися як до тієї, яка справді має значення.

ТЕКСТ: Юлія Беба

РЕДАКТОР: Марк Лівін

ЛІТЕРАТУРНА РЕДАКТОРКА: Ніка Пономаренко

ІЛЮСТРАЦІЇ, ВЕРСТКА: Анна Шакун

 

15 квітня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів