Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець
Якщо б треба було охарактеризувати цю дівчину одним слово, найкраще б підійшло — яскрава! Валерія Зенинець — молода закарпатська блогерка, за фахом журналістка, також церемонімейстерка, мандрівниця і мрійниця, а віднедавна — ще й мама.

 

В особистому інстаграм-блозі авторка розповідає про все, що її оточує. Там — чимало країн, в яких тривалий час жила та працювала, там — закарпатська природа, там — цікаві історії, написані так, що тексти Валерії стають впізнаваними за креативною стилістикою. Віднедавна пріоритетним в інстаграмі є пости про донечку Софі. До слова, саму ж блогерку друзі також кличуть на зарубіжний лад — Валері. Тож про блогерство у декреті "Закарпатський кореспондент" поспілкувався з Валерією Зенинець.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Розкажи про себе до декрету. Тоді у твоєму блозі були журналістика, мандри, робота за кордоном, творчість… Зараз більш “осілий” спосіб життя чи вдається не зраджувати попередньому темпу й під час декретної відпустки?

— Це почалось в 2015. То була моя перша мандрівка на все літо за кордон. Відчуття, коли вперше сидиш в літаку біля ілюмінатора, мов приклеєна ПВА до крісла, незабутнє. Майже 4 місяці в Штатах дуже змінили подальше життя. Згодом я закрила чимало дверей, знаючи, шо відчиню інші. Хотілося ще купу всього побачити, відчути, послухати. І, певно, моя професія в симбіозі з диким (усм., - ред.) непосидючим характером нестися хмарами дала плоди. Я подавалася на різні стажування, гранти. Дуже хотіла провести семестр в іншій країні, аби компенсувати час, який я просиділа в зоні комфорту аж до 20 років. Загалом подала заявку на одне стажування з журналістики і перекочувала до столиці на 2 тижні. Там я щоранку в київському метро зустрічала мовчазні погляди занадто заклопотаних людей. «З одного боку, Київ – це можливості, з іншого – якась клітка», - думала я і зовсім не хотіла себе в ній закрити. Уже вкінці року нашкрябала на візу до Німеччини, до якої мігрувала на рік нянею. За цей час Франція, Португалія, Італія, і сусідня Словаччина (як не дивно, я була там вперше, хоч це так близько до України) вже не були просто обкладинками на зошиті.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

Хоча найбільше сподобалося в Альпах. Там, біля підніжжя, ми провели з друзями майже 10 днів; відчуття незабутні. Далі я повернулась в Україну і зібрала через місяць валізу до Польщі. За документами робочої візи, я була дояркою в Познані (усм., - ред.) , а насправді я знайшла роботу у Варшаві і прожила там пів року. Річ Посполиту не вдалось побачити так добре, як хотілося, але моя подорож в Гданськ заповнила всі вакантні місця купою вражень. А далі все, як у фільмах: дорога в Україну, марш Мендельсона, вагітність, зараз декрет. Мені хотілося ще встигнути попрацювати на круїзному лайнері, але в Бога план був кращий. Зараз це тріп до країни Мамаленд. І все, що я можу – це брати інтерв’ю в тих, хто за булками. Поки вдається. І я шалено рада!

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Знаємо, ти писала книгу, куди б також мала ввійти частина твоїх блогерських текстів з інстаграму. На якому етапі вона зараз?

— Книга про мене. Це доволі страшно ось так взяти і почати писати в 16 те, що хочеш, аби сталося в 30 . Волею-неволею, ти цим живеш, мислиш і воно , певно, притягується. Я дійсно написала собі там подорож до Америки. Дійсно написала те, що хочу вийти заміж в 23. Але героїня, на противагу мені, залишилася в Штатах. І почала будувати й ліпити своє «я» там. Це правда, купа уривків з блогу є в моїй книзі. І це мене налаштовує на фідбек: цікаво чи ні моїй аудиторії. Книга майже про Керрі у Драйзера, тільки в 20-их роках і по-українськи . А «Єремія, або як це бути мною» світ побачить неодмінно, тільки добре було б знайти видавництво. Наразі книга проходить другу редактуру. Але карантин процес трошки гальмує.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Твої публікації завжди вирізняються настроєм амбіцій для підкорення світу. З появою донечки Софі як змінилися погляди на життя?

— Я й далі підкорюю (усм., - ред.). Точніше ми з донечкою підкорюємо горщик і намагаємось здобути соборність від пелюшок. Трішки змінилися пріоритети, але мрії не лежать в довгому ящику. Вони на столі і чекають свого призначення. Мені завжди хотілось зробити щось таке, що дозволить світу пізнати Україну краще й ближче. Впевнена, материнство мені додасть не тільки сивого волосся (усм., - ред.), а й купу досвіду, який неодмінно згодиться для цілі.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

Я з тих мам, які вважають, що декрет – це купа вільного часу, за який я встигну перепрати всю хату, перемити всі вікна, навчитись в‘язати, плести й майструвати годівниці (усм., - ред.). А насправді все, що ти встигаєш, – це буденні потреби: твої й малюка. Але хіба це не прекрасно? Ніби пішов в магазин, купив батончик, сів у крісло, ліг на сієсту і знявся в рекламі «Твікс». У мене теж своя пауза. Пауза, коли нема куди поспішати, бо все те шо потрібно – вже тут і щодня дивує своїми досягненнями. А поки енджоїмось тим, що нас оточує.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Як поверталась у форму після пологів?

— Насправді, післястан себе інсайд і ззовні – велика наука під назвою Сила Волі. Коли ще, крім того, ти приправляєш її зверху терпінням і любов’ю до себе. Любов’ю не тільки до ідеальних булочок, якими красуються фітоняшки. Важливо навчитися приймати себе не іншу, не гіршу, а нову. І, безперечно, соковиту (усм., – ред.). Зрозуміло, що коли ти 9 місяців набираєш обертів з ніг до голови – дуже важко все це скинути, але реально. Коли готова дійсно ти, коли є ресурс сили та енерджі робити це з настроєм і ціллю на результат. Завжди вважала, шо те, як ти виглядаєш, - це не тільки гормони плюс генетика, а здоровий вигляд зсередини; це твої лайк чи дізлайк бачити себе такою. Бо бажання – тисячі можливостей, а небажання – тисячі причин. Кожна жінка після пологів – як здутий м‘яч. Коли кожна кліточка твого організму гіперрозслаблена, не хочеться нічого. Логічно, що пологи з усіма радощами дати світу маленьке життя – все одно це стрес. Але тимчасовий. Адже організм опісля починає автовідновлення. Я перелопатила купу літератури, коли слід і вчасно почати тренування, але не знайшла відповіді. Це індивідуально. Ви відчуєте цей момент так само, як ту першу перейму, коли в голові «здається, починається». Скажу одне: я ніколи не мучила себе дієтами, бо досі на ГВ. Тому думки, що десь стирчить і вилазить, мов тісто із миски, неактуальні. Просто мотивую себе на нові джинси (усм., - ред.) і стан, який звичний для організму. Бо коли я собі подобаюся, все інсайд також у гармонії. А потім навпаки. Перше правило: працювати над собою. Друге правило: набратись терпіння і любити кожну складочку свого тіла. Повірте, світ навколо це відчує і віддасть в рази більше!

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Сама читаєш про мамські лайфхаки? Кого з блогерів переглядаєш?

— Подобаються блоги мам, які з дітками пізнають світ. Хай тільки мине карантин, ми вже теж маємо вектор, куди зібратися з тревл-візочком. Серед улюблених – німкеня isabel_kraus та американка benetttriplets: подорожі, лайфстайл і постійна підтримка кухонної іноземної.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Часто в мережі можна побачити, як батьки не бажають виставляти фото дітей повністю, закривають обличчя або ж використовують різні смайли. Як-то кажуть, аби не зурочити. Як узагалі ставишся до таких забобонів?

— Я вірю в Бога, тому ніяк не ставлюся. Моя крихітка, як і кожна дитинка, має янгола-охоронця, а ще маму, яка оберігає і нікому в житті не дасть скривдити. Ось що важливо. Намагаюся тримати баланс і продовжую вчитися мистецтву візуал+сторітелін, тобто, окрім світлин ще й розповісти про свій досвід. Особливо круто, коли отримуєш фідбек, що людина не просто лайкнула пост, а знайшла щось для себе корисне або поділилась своїми думками з цього приводу. Зараз такий час, що більшість людей шукають відповідь не в книзі, в розмові із бабусею чи мамою, а в інтернеті. Тут потрібно фільтрувати, адже завжди можна нашкодити випадковим словом чи навпаки перебільшити реальність, видаючи реальність за білочок із країни мрій. Я до того, що часом так важливо прочитати про те, що тільки попереду (якщо говорити про материнство) і бути готовим до цього. Хоча це все індивідуально, але зараз є купа форумів, де мами діляться кейсами, порадами, думками й підтримкою, не знаючи жодну в реальності, мати крутий контакт - це, вважаю, не так погано! Мій інста-блог ніколи не був способом показати нові тату, шпалери чи мереживо білизни. А дитина? Частина мого життя зараз. Це мене тішить, дивує, болить, але без фанатизму, аби показувати кожний її крок. Зважаючи на досвід няні за кордоном, мала чому повчитись. У сім’ях , де я працювала, соцмережі і діти, імена батьків, особиста інформація, навіть назва міста зашифровані, а френдзона – тільки родичі та друзі. І так, тема кіднепінгу обговорювалась майже не щодня. І річ не тільки в безпеці на вулиці. Інтернет – потужна зброя для не зовсім хороших людей з поганими намірами. Особливо, коли фото супроводжує ще й точна геолокація. Тут кожна мама вирішує сама, але в цілях безпеки дійсно треба завжди мати міру у своїх публікаціях.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Промайнула думка, що ти ще й популяризуєш зелений туризм. Адже живеш у мальовничому куточку Закарпаття і про Воловець також чимало згадок на твоїй сторінці.

— Зараз і я, і сестра з племінницею повернулися до батьків у Воловець, щоб «пересидіти» карантин. І тут не просто чисте повітря, тут навіть думки прозоріші. Мій тато-історик у вільний час проводить екскурсії Закарпаттям, то мені про зелений туризм точно відомо. Дуже багато людей питають, де саме знаходиться той перевал, який я так часто публікую в сторіз. А я таким чином заманюю людей відвідати «зелене» море на Закарпатті.

 

Блогерство в декреті: історія закарпатки Валерії Зенинець

— Карантин вплинув на комунікацію у світі, всі перейшли на онлайн-зустрічі. Зокрема, ти теж проводила такі ефіри в інстаграмі, розкажи про них.

— Ну, я ще не так вправно це роблю, принаймні стараюсь створити візуал чужого й класного досвіду. І неважливо, підключаться до розмовидвоє чи двадцятеро, я ціную кожні вуха, яким цікаво послухати. Тішусь і завжди намагаюсь налагодити конект. Зараз ми з дітками гостюємо в бабусі і часу на прямі ефірі не так багато, але як тільки повернемось додому, я б хотіла відновити ці «інста-посиденьки». Говоримо про те, що цікаво підписникам. Вони завжди активно голосують за теми, які було б кльово підняти. Поки що ми «зустрічались» в прямому ефірі з «піпл», які, як і я, побували в Америці (з Ярою Бобко), пізнали журналістику, правда, столичну (Вася Арович) та наше, дівчаче , знають все про догляд за собою та секрети вдалого мейку (Сашка Салоух). Планую надалі робити побільше таких зустрічей з людьми, які хочуть поділитися своїм хобі, досвідом життя за кордоном чи просто кльовим настроєм та цікавими думками. Тому велкам на сторінку @valeri.kushnir в Директленд. Я тільки рада!

Закарпатський кореспондент

 

06 липня 2020р.
Çàãðóçêà...

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів