Закарпатській вишивальниці Марії Гаврило - 100 років!

Закарпатській вишивальниці Марії Гаврило - 100 років!
Вишивка для Марії Андріївни була її повсякденним життям, найбільшим задоволенням і любов’ю. У ній вона така, якою була – серйозною, відповідальною, надзвичайно вимогливою до себе і легкою водночас до будь- якої роботи. Тому її мистецькі витвори хвилюють, примушують думати, надихають шукати істину, прагнути чогось нового і самому бути творцем.

 

Вони поліпшують настрій, від них стає світліше на душі. Гаврило (дівоче прізвище – Барзул) Марія Андріївна народилася 23 липня 1920 року в селі Рокосово на Хустщині в багатодітній селянській сім’ї. Ще з дитячих літ захоплювалася уроками ручної праці, особливо любила милуватися вишивками, і в самої виникало бажання взятися за роботу. Мати раділа, що в

неї буде вправна помічниця. Навчаючись у Королеві в горожанській школі, а потім в Ужгородській учительській семінарії, яку закінчила в 1939 році, вона цілеспрямовано займалася й вишиванням. Уже тоді на виставках її роботи отримували призові місця.

Уміння серцем відчувати навколишню красу й відтворювати її в узорах Марійка змалечку вчилася у своєї матері й бабусі. Вишивання було потребою і життям уславленої майстрині. Вона оволоділа «секретами» народної вишивки, навчилася виконувати узори так, як це вміють здійснювати інші талановиті майстрині. Тому не дивно, що любила оздоблювати свою оселю серветками, доріжками, рушниками, скатерками. Де тільки була можливість, милувалася витворами високої майстерності інтер’єрів храмів, переливами дорогоцінних тканин, монументальністю їхніх орнаментів, яскравістю кольорів. Усе це підкреслювало урочистість церемоній, їхній небуденний характер, створювало відчуття надзвичайної святковості. Марія Андріївна не тільки вишивала, але й глибоко вивчала давню народну вишивку Закарпаття, уважно досліджувала різноманітні техніки шитва і, творчо переосмисливши, давала свою індивідуальну інтерпретацію, прагнула в образній формі відтворити наше сьогодення. У пошуках орнаментів проводила багаторічну копітку роботу зі збору і вивчення необхідних джерел, а де не було можливості дістати оригінал, то робила відповідні копії орнаментів, щоб зберегти їх регіонально-художній образ. З цією метою об’їздила села Хустського та Рахівського районів. Її пошуки увінчалися неабияким успіхом.

Вона зібрала та художньо відтворила понад 500 народних орнаментів. Працюючи в рідній школі, вчила дівчаток рукоділлю, вела гурток юних вишивальниць. Побачивши в неї іскру таланту, у липні 1952 року її запросили на роботу керівником студії художньої вишивки районного Будинку піонерів у Хусті. Відповідно до вікових категорій вона створила три групи, продумано проводила індивідуальні заняття. До кожної учениці мала особливий підхід. Щоб краще зрозуміли народну вишивку, зі старшокласницями їздила до Рахівського району в села Ясіня, Косівська Поляна, Кобилецька Поляна та ін.

Тут вони на власні очі побачили розмаїття гуцульських орнаментів, їх неповторну красу, розмовляли з майстринями тощо. За два десятиліття активної праці в художній студії Марія Андріївна навчила понад тисячу дівчат мистецтву художньої вишивки. Роботи юних рукодільниць демонструвались на районних, обласних, республіканських та міжнародних виставках декоративного та прикладного мистецтва. Їх було нагороджено дипломами, грамотами, поїздками до Києва, де відвідували музеї, знайомилися з вишивками народних майстринь, Канева на могилу Тараса Шевченка. З 1972 року Марія Андріївна працювала в Хустській школі-інтернаті. Своїм ученицям вона передусім пояснювала, що деякі вишивки в давнину мали магічний зміст, були своєрідним оберегом від злих сил. Проте з плином часу семантика їх забулася, втратилося їхнє первісне значення. Потім вишивки стали виконувати функцію художнього оздоблення, упродовж століть зберігали красу і дарували радість. Майстриня наголошувала, що колірне рішення, творення досконалої орнаментальної композиції, тонке відчуття кольору, а також вибір техніки виконання створюють художню довершеність і розмаїтість вишивки.

Тому вона разом зі своїми вихованцями кожну річ якимось чином оздоблювали, обертали на високомистецькі витвори й відтак залишили після себе чудові зразки вишивального ремесла. Кращі роботи юних вишивальниць школи-інтернату експонувалися на шкільній виставці дитячих виробів, які часто показували гостям. Так, їхні витвори були найкращими сувенірами для відвідувачів, особливо таких поважних гостей, як тодішній Президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш, письменники Карел Чапек, Андрій Малишко, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук, Іван Чендей, Василь Вовчок, казкар Андрій Калин, які в свій час побували у школі. Марія Андріївна відправляла свої та учнівські роботи на міжнародні

виставки до Угорщини, Румунії, Франції, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Канади, що проходили під егідою ЮНЕСКО. Брала участь у всесоюзному фестивалі народних талантів у Москві, де її роботи були високо оцінені, а вона нагороджена золотою медаллю. У художньому музеї міста Торонто зберігається вишитий портрет Т.Шевченка і рушник, який подарувала Марія Андріївна українській діаспорі Канади, делегація якої перебувала на Закарпатті. Взагалі вона вишила дев’ять портретів Тараса Шевченка. Один із них нині зберігається у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.

Марія Андріївна з юними вишивальницями їздила до Братислави, де вони представляли пересувні виставки своїх робіт, якими милувалися і захоплювалися словаки. Ґрунтовна самоосвіта, яку вона самотужки здобувала, багатогранна педагогічна діяльність у палаці піонерів, школі-інтернаті і пройдений чималий творчий шлях всебічно розвинули талант мисткині.

Разом із відомим краєзнавцем Олексієм Рущаком Марія Андріївна брала участь в організації Хустського краєзнавчого музею, який був відкритий у 1963 році. Подружжя було переконане, що майбутнє нашої держави залежить від ознайомлення з матеріальною і духовною культурою українського народу. Їх самовіддана діяльн ість визначила долю музею як в області, так і за її межами. Про це свідчать найкращі враження про музей та вишивки Марії Андріївни, які гості залишали у книзі відгуків. Музей є одним із духовних вогнищ краю, виховує мислячих, свідомих громадян. Відвідувачі милуються історичними пам’ятками, знаряддями праці, предметами домашнього вжитку, одягом, вишитими рушниками тощо. У ньому зберігаються також творчі роботи Марії Андріївни. Туристи з неабияким задоволенням знайомилися з експонатами музею, найдовше зупинялися біля вишивок Марії Андріївни, особливо її неповторних рушників, килимів, сорочок, скатертин, доріжок, наволочок, серветок, покривал для телевізорів, у яких вдало стилізовано етнічний закарпатський геометричний та рослинний орнаменти. Її розмаїті, витончені, зіткані з ніжних почуттів вишивки, завжди будуть облагороджувати людські серця, радувати людей своєю декоративністю, підкресленою яскравістю, гармонією колірних сполучень. Композиції геометричного орнаменту на її виробах чіткі, лаконічні, що надає їм особливої привабливості.

У статті «Як зберегти самобутність», опублікованій у газеті «Закарпатська правда» (1992. – 14 лип.), Марія Андріївна пише, щоб дівчата навчалися в студії вишивки, знайомилися з мистецтвом майстринь сусідніх народів, щоб у шкільній програмі були уроки художньої вишивки. Вона турбується про те, як зберегти самобутність, донести до молодого покоління красу, яку витворили наші предки, щоб іще в дитинстві виникала любов до української культури і традицій. Відомо, що духовно багата людина ніколи не посміє обманювати, говорити неправду, лихословити, зневажати інших, свою отчу землю. З найкращими почуттями Марія Андріївна вишивала рушники, в яких розквітають барви рідного краю, багатство його кольорів, розкривається світ асоціативних уявлень майстрині. Вони полонять з першого погляду красою візерунків, довершеністю композицій, м’яким ліризмом, емоційною наснаженістю, випромінюють радість і оптимізм, сприяють піднесенню національної свідомості. У житті нашого народу рушники посідають особливе місце, є невід’ємними

атрибутами народного побуту. Ними оздоблюють житла, тобто є його традиційною окрасою. Вони – складова частина народних обрядів. Так, під час сватання наречена подає рушник, а під час весілля молоді стають на рушник. Зустрічаючи дорогих гостей, на рушникові підносили їм хліб і сіль, тобто він є символом гостинності. Рушники – це етнічний культурний символ України. В його узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя». Вишиті на них орнаментальні символи відповідали заклинальній символіці родючості. І в радості, і в горі рушник супроводжував селянина протягом усього життя. Рушник оспіваний у піснях та інших творах, був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього.

Надзвичайно гарно про це сказано у пісні на слова Андрія Малишка, музику Платона Майбороди: І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. У рушниках Марії Гаврило знайшли відображення орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Досліджуючи рушники, ще понад сто років тому видатний художник В. Стасов наголошував:

«У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів».

Залежно від місцевості рушники Марії Андріївни мають свої особливості щодо характеру вишивки, орнаментики, кольору. Вражає гармонія її кольорів, їх насиченість, самобутність, у чому проявляється неповторний талант вишивальниці. Її доробок є справжнім скарбом, який сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості, здатної жити та працювати в умовах постійних викликів і створювати позитивний імідж України як високомистецької країни Європи. Починаючи з 1955 року, Марія Андріївна була учасницею районних, обласних, республіканських та багатьох міжнародних виставок декоративно-прикладного мистецтва. Її роботи прикрашають музеї Києва, Львова, Ужгорода, Санкт-Петербурга, Москви, Парижа, Торонто. Удостоїлася честі стати лауреатом всесоюзної виставки «Самодіяльні художники Батьківщини» (1977). У 1988 році Марії Андріївні присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України». У ньому міститься згусток чесного життя й невтомної праці, турбота про молоде покоління. Захоплюючись українським національним мистецтвом, вишивальниця хотіла показати, яка наша Україна незрівнянно приваблива, талановита. Вся її краса у вишиванках, кераміці, різьбі по дереву, лозоплетінні. Раділа, що наш край багатий на звичаї і традиції. «Коли виконуєш роботу, – відзначала вона, – то ніби частинку душі туди вкладаєш».

Своїм роботам вона віддавала стільки душі й тепла, що повз них не можна пройти і не оглянути. Майстриня добре усвідомлювала, що художник, взагалі митець, то яскрава особистість, яка має свій творчий стиль, своє бачення навколишнього світу й оспівування краєвидів у кольорах. Шанувальники мистецтва набувають знань і досвіду на організованих виставках. Такі виставки дають можливість відвідувачам знайомитися з творчою індивідуальністю, із власним мистецьким почерком художника. Вона спілкувалася з тими людьми, з якими відчувала свою духовну спорідненість. Отримані нові знання про людей і світ, набутий життєвий і мистецький досвід позитивно впливали на неї. Інтелектуально і духовно вона перевершувала більшість майстринь, що не мали таких стосунків.

Чимало учнів зростила Марія Андріївна. Вона завжди з гордістю згадувала своїх вихованців. Нині вони успішно продовжують її мистецьку справу в різних куточках Закарпаття та України в цілому. Серед них Марійка Мацканюк, Віра Андрашко, Марійка Лавренко, Ольга Горба та ін. А Едіта Гофман навіть презентувала свої рушники на виставці в Парижі.

Марія Гаврило належить до тих рідкісних ентузіастів і цілеспрямованих індивідів, які ще з дитячих літ назавжди визначилися в житті й цілковито підпорядкували всі дні служінню своїй справі. Сама захоплена вишиванням, вона захоплювала цим інших. Кажуть, що майстриня постійно була на особливому творчому піднесенні, окрилена в благородних намірах. Як добра, ніжна мати, Марія Андріївна виростила трьох доньок: Ольгу, Марію, Людмилу. Перші двоє здобули вищу освіту: закінчили Ужгородськийдержавний університет і стали вчителями, третя – Людмила, навчалася у Хустському культосвітньому училищі й трудилася в культурі.

Зразки вишивок Марії Андріївни з текстами російською, французькою та іспанською мовами використано у фотоальбомі «Закарпатские умельцы» (К.: Мистецтво, 1974). Про її життєвий і творчий шлях писали відомі журналісти краю: Зейкан Ю. Рушники // Закарпат. правда. – 1972. – 15 серп.; Уральський Л. І. Любов на все життя // Барви гірського краю. – Ужгород, 1994); Губаль І. В гостях у заслуженого майстра народної творчості України М. А. Гаврило (Вісник Хустщини. – 1998, – 2 квіт.); Вачиль Н. М., Шмайре О. В. Календар краєзнавчих пам’ятних дат. – Ужгород, 2014) та ін. Марія Гаврило відійшла у вічність 24 серпня 2002 року. Витвори її талановитих рук репрезентують художнє обличчя Срібної Землі. Її чудові узори

разом з іншими обдарованими майстринями краю злилися в радісну симфонію відродження культури українського народу, його улюбленої і здавна поширеної вишивки.

Іван ХЛАНТА,

провідний методист КЗ «Обласний організаційно-

методичний центр культури» ЗОР,

заслужений діяч мистецтв України

Юрій ШИМОН,

методист кабінету методики викладання

суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін

Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

 

23 липня 2020р.
Çàãðóçêà...

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів