«Алкогольна» колекція: понад 1500 етикеток зібрала ужгородка Олександра Тівадар (Фото)

Кожен із нас щось колекціонував у дитинстві, як правило, дитяче: марки, іграшки, наліпки, фантики, листівки. А от ужгородка Олександра Тівадар з 10-річного віку колекціонує етикетки з пляшок алкогольних напоїв. Нині у жінки назбиралися з десяток великих папок, у яких на паперові листи акуратно наклеєні понад 1500 етикеток різних років, різних напоїв із різних країн. Як вдалося зібрати таку незвичну колекцію жінці, котра взагалі не вживає алкоголю – дізнавалася Тетяна Літераті, «Про Захід».

«У моєму дитинстві всі діти щось збирали: марки, етикетки сірникових коробочок, фантики з цукерок, обгортки шоколадок. Я теж починала з фантиків від цукерок і обгорток шоколадок, але це швидко набридло, бо нам часто приносили цукерки й обгортки були одноманітні, – розповідає Олександра Олександрівна. – І тоді я подумала, що цікаво було б збирати щось таке, до чого нема доступу. А до чого у нас не було доступу – до алкоголю. Якось на горищі нашого будинку я знайшла дві розбиті пляшки з красивими етикетками. Акуратно їх зняла, а потім наклеїла на папір – це і був початок моєї колекції. Ці етикетки є найстарішими в моєму зібранні, вони – від спирту та горіхової палінки виробництва Ужгородського спиртзаводу кінця 1930-початку 1940-х років».

У сім’ї Олександри Тівадар алкоголь не вживали, тому, коли приходили гості, вона (тоді ще 10-12-річна дівчинка) ледве могла дочекатися, аби пляшки спорожніли, щоб потім відмочити з них вологою серветкою кольорові етикетки. Дівчинку дуже зацікавили позначки на пляшках, тож вона почала шукати інформацію, як виготовляють той чи інший напій, чим одне вино відрізняється від іншого. Її батько на той час працював у харчовій промисловості, часто їздив у відрядження на соковинні підприємства області. Іноді брав із собою й Олександру, якій страшенно подобалося спостерігати, як відбувається процес розливу напоїв у пляшки. Там дівчинка вперше побачила і як клеять на пляшки етикетки, які вона так любила розглядати вдома.

«Я не можу пояснити, чому це мене зацікавило, – продовжує розповідь Олександра Олександрівна. – При цьому в мене ніколи не було мрій про те, аби працювати, наприклад, у сфері виноробства. Батьки до мого хобі ставилися спокійно, вони знали, що я алкоголь не вживаю, лише цікавлюся картинками». Дегустатором чи технологом пані Олександра справді не стала – вступила до Літературного інституту в Москві, де на факультеті художнього перекладу отримала фах перекладача з угорської мови. Саме під час навчання в інституті її колекція етикеток поповнилася найбільше. Студенти часто привозили з дому, з різних республік, локальні алкогольні напої. Усі друзі Олександри знали про її захоплення, тож старалися поповнювати колекцію. Бувало, вранці дівчина знаходила під своїми дверима порожні пляшки з цікавими етикетками, які їй залишали студенти після чергової вечірки.

Після закінчення інституту Олександра кілька років працювала перекладачем, багато подорожувала, також поповнюючи при нагоді свою колекцію. Але потім вирішила повернутися до Ужгорода: викладала угорську мову в комерційному технікумі, 28 років вела в «ПАДІЮНі» гурток рукотворного мистецтва. Зі своїми юними учнями Олександра Олександрівна виготовляла прекрасні мистецькі роботи, має вона і чудову збірку власноруч вишитих картин. Та навряд чи її численні вихованці знали, що Олександра Тівадар, окрім усього цього, ще й колекціонує етикетки.

Фото5

Аби їх усі переглянути, потрібно, не менше кількох годин. Вони акуратно відсортовані: в одній папці – етикетки вин, в другій – коньяків, у третій – горілки, у четвертій – пива. Далі є окремо папки з етикетками горілки усіх регіонів України. Та для мене, звісно, були найцікавішими колекції етикеток місцевих напоїв. Лише етикеток однієї легендарної «Троянди Закарпаття» Олександра Олександрівна зібрала з десяток штук! За ними можна прослідкувати, як із року в рік змінювалася етикетка вина. Те саме із закарпатськими коньяками – такої еволюції етикеток нема, мабуть, і в музеї коньячного заводу.

Цікава і збірка горілчаних етикеток початку 1990-х років. Тоді на ринку з’явилася величезна кількість марок горілки, від яких нині нічого не залишилося. Саме в ті роки, коли марок-одноденок ставало все більше, Олександра Олександрівна й припинила активно поповнювати свою колекцію. Звісно, при нагоді вона додавала до своїх папок щось цікавеньке, однак бувало це вже доволі рідко. Останню етикетку до колекції жінка додала кілька років тому, після святкування свого ювілею.