Нижні та Верхні Ремети – від монастирських відлюдників до чехословацьких колодязів

Нижні Ремети розташовані в 16 км від Берегова та в 2 км від річки Боржава, населення – близько 850 чоловік. Вазом із сусіднім селом Верхні Ремети складають адміністративну одиницю - Нижньореметівську сільську раду, але зовсім скоро стануть складовою нової Великоберезької ОТГ. Останнім часом тема «сміттєвих островів» близ цього села не сходить з телеекранів та сайтів, і Beregovo.today також не раз зверталося до неї (див. У Нижніх Реметах силами МНС третій день очищають Боржаву). Втім, відоме це село, як і його «Верхній» сородич, не тільки означеною проблемою, а й цікавою історією минулого, та й в сучасності є що розказати. Назва села походить від угорського слова «remete» — відлюдник. Історія села пов'язана із монастирем ордена Святого Павла, єдиного католицького ордену угорського походження. Цей орден був заснований в 1263 році за підтримки Ватикану, в XIII—XIV століттях мав 8 монастирів, 4 з яких – на території нинішнього Закарпаття, зокрема, один з них знаходився на території нинішнього села Нижні Ремети. Монастир вперше згадується в документі 1329 року. Завданням монастиря було розповсюдження католицизму, у зв'язку із чим він отримав королівські привілеї, зокрема, позбавлення від сплати податків за водяний млин на річці Боржава. В 1566 році монастир зруйнували турецькі війська під час набігу на Трансільванію, в 1590 його рештки, разом з поселенням, що виникло навколо, були пограбовані військами трансильванського князя Баторі. Відтак, на межі XVI—XVII ст. монастир припинив своє існування. Втім, за свідченням історика Тиводара Легоцького, ще у середині XIX. століття в селі збереглися залишки монастирських стін, висотою близько двох метрів, з готичними вікнами і фрагментами живопису. (Цікавий факт – зі словом «ремети» є ще кілька населених пунктів, зокрема, Тур’ї Ремети (Перечинський район), колишній хутір Ремети в Ужгородському районі, Реметя-Міке («малі Ремети») та Реметі в Румунії, а також село Велика Ремета, з однойменним відомим монастирем, в Сербії).

З каміння, що лишилося від зруйнованого монастиря, в ХІХ столітті в Нижній Реметах звели церкву св. Василя Великого, тоді – греко-католицьку. Перша греко-католицька парохія існувала в селі з кінця XVII століття, в середині ХVIII-го тут звели дерев'яну церкву, з двома дзвонами. Вона згоріла в 1849 році, і на її місці збудували каплицю. Нову, муровану церкву почали будувати в 1856 році, завершили в 1861-му. Протягом існування храм неодноразово ремонтували. Поруч із церквою знаходиться дерев'яна восьмигранна каркасна дзвіниця. Після Другої світової війни, коли греко-католицтво на території України заборонили, храм став православним, і зараз належить цій конфесії.

Більше видатних пам’яток на території села нема. В 1969 році в селі був встановлений пам'ятник радянським воїнам, відреставрований років десять тому.

Сучасні Нижні Ремети зустрінуть мандрівника кількома руїнами (ресторану та ще якоїсь великої недобудови) та охайними селянськими будинками вздовж дороги, віднедавна відремонтованої, а до того дуже поганої.

Щодо Верхніх Реміт (населення – близько 450 чол.), то колись, за твердженнями істориків, на місці нинішнього села було поселення з назвою Грабки. Під час татарської навали Грабки було вщент зруйновано,в XIV—XV століттях на їхньому місці виникло нове поселення. Нинішні Верхні Ремети булo заснованo сім'єю Шонборнів, які наприкінці XVIII століття заснували тут майор (з угорської — маєток) та встановили млин на річці Боржава. Наприкінці ХІХ століття населення нового села вже дорівнювало населенню Нижніх Реміт, втім, згодом поступилось ним.

В селі є цікава дерев'яна дзвіниця із дзвоном, збудована орієнтовно на початку ХХ століття. За свідченнями місцевих мешканців, у минулому, за відсутності церкви в селі, ця споруда використовувалась мешканцями в релігійних святах.

Відносно нещодавно в Верхніх Реметах невеликою місцевою греко-католицькою громадою було засновано парафію та збудовано храм св. Василя Великого, в 2005 році освячений єпископом Міланом Шашиком.

Дослідник, який заглибиться у село, побачить також напівзруйновані ферми, які спробували відродити з десяток років тому. В 2011 році ТОВ «Карпатікум» завезло сюди славетних сірих угорських корів, з яких сподівалися отримувати дієтичне м'ясо, і яких з гордістю показували нечисленним туристам. Втім, навесні 2013 року сталася гучна і трагічна подія – серед корів почався мор, через поганий погляд та недоїдання багато корів (до кількох десятків) загинуло, після чого перспективний проект згорнули.

Архівне фото, 2012 рік

Через обидва села, як Верхі, так і Нижні Ремети, проходить вузькоколійна залізниця, однак останніми роками поїзд проходив село із зупинками тільки під час спеціальних святкових рейсів.

Як у Нижніх, так і у Верхніх Реметах збереглося багато будинків, збудованих в традиційному угорському стилі, віком понад сто років.

Особливістю обох сіл, яку віднедавна почали пропагувати і як туристичну принаду, є два десятки вуличних громадських колодязів, виритих та облаштованих майже сто років тому чехословацькою владою. До того села потерпали від браку чистої води, і досі селяни щодня користуються цими колодязями, відзначаючи, що вода тут завжди свіжа і якісна. Кілька років тому низку раніше занедбаних колодязів відновили, а зараз сільська влада планує дати всім їм єдиний дизайн зовнішнього вигляду, аби й транзитні туристи частіше зупинялися в Реметах.

Щодо туризму, то у Верхніх Реметах є відомча база відпочинку «Енергетик», що належить ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та дитячий табір «Energy». База надає послуги й бажаючим відпочити. Найвідомішим уродженцем Верхніх Реміт є Михайло Троян (1923—1987) — український історик, дослідник історії Угорщини та Закарпаття. Про нього та картини з реконструкціями замків та оборонних споруд Берегівщини, зроблених по ескізах історика, Beregovo.Today писало в матеріялі На стінах найстарішої школи Берегова висять картини зі стародавніми видами міста та краю 

Олег Супруненко, Beregove Today

за матеріялами довідника «Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини»