Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Флоріан Заплетал

Чим могла вразити Підкарпатська Русь і її мешканці століття тому службовців, фотографів, дослідників-етнографів, які прийшли в невідомі краї на глиняні дороги з чеської бруківки? Географією і ресурсами? Можливо, але насамперед автентичністю, яка була у всьому: у мові, в одязі, побутових речах, культурі. Проте один з найбільших шансів, зараз це особливо помітно на давніх світлинах, був у сакральної архітектури – дерев’яних церков.

І була людина, яка приділила особливу увагу цим важливим пам’яткам не лише для закарпатців, а й для всієї Європи. Йому завдячуємо за неймовірні фотографії сцен життя русинів-українців, що відображають зріз доби, чудові знімки храмів, і за їх (храмів) збереження від повного знищення (деякі вивезені в Чехію та Словаччину).

Ця історія про Флоріана Заплетала.

Florian Zapletal (10 червня 1884, с. Бохорж, Чехія — 25 жовтня 1969, Прага) wikipedia

Це четверта частина з циклу «Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників», де я згадую про забутих чи маловідомих дослідників, фотографів, етнографів часів Чехословаччини, які залишили після себе важливі матеріали для вивчення історії та автентичності Закарпаття.

Коли у 1919 році Флоріан Заплетал, чеський військовий, історик культури та журналіст потрапив у Підкарпатську Русь до Ужгорода, за його спиною був уже чималий досвід: журналістська практика, військова служба в Хорватії, перебування в російському полоні, навчання в Петербурзькому та Московському університетах і політична діяльність в антиавстро-угорському русі опору.

Флоріан Заплетал. Фото esu.com.ua

Виконуючи завдання Чехословацького уряду, подорожуючи нинішньою Закарпатською Україною, він звітував про післявоєнний стан економіки, життя місцевого населення, а головним чином – про культурні пам’ятки, зокрема, дерев’яні церкви. Відтак посада інспектора пам’яток культури Підкарпатської Русі, яку він невдовзі отримав, не раз стала йому в нагоді під час досліджень.

Майдан. Міжгірський район. Церква Св. Миколая, XVIII ст. Спалена у 1974 (1925)

Читайте також: Крізь дим і полум’я: історія майданської дерев’яної церкви

У 1920 році президент Масарик призначає Заплетала радником губернатора Підкарпатської Русі Григорія Жатковича у військових справах. Він живе в Ужгороді, щотижня пише в чеську пресу сповнені вражень статті, публікує фотографії з подорожей, і є фактично першим чеським журналістом, який інформує чехів і словаків про життя та побут українців Карпатського регіону. З листування Заплетала з дружиною відомо, що він активно їздить закарпатськими селами й містами, а з кожної подорожі повертається з серіями фотографій. Губернатор допомагає йому в цьому. Навіть дозволяє користуватися службовим автомобілем, але непроїзні дороги змушують Флоріана здійснювати експедиції у віддалені села пішки.

Автомобіль "Фіат", яким їздив Флоріан Заплетал до Підкарпатської Русі у 1919 році. Фото: Ukrajinský Zurnál

Влада Підкарпатської Русі: др. Григорій Жаткович, французький генерал Паріс (Парі) і Петр Еренфельд,1920 рік

Ужгород. Зовнішня стіна та бастіон замку,1921 рік

Однак невдовзі політичні перипетії і невдоволення ходом справ у державотворенні, зокрема у Підкарпатській Русі, і її автономії «на папері», скарги на безправ’я русинів-українців та недотримання угод, призводять до того, що Жаткович і Заплетал подають у відставку. І їдуть. Один – у США, інший – у Прагу.

Але Заплетала продовжує тягнути в наші краї – він їздить українськими селами Східної Словаччини, повертаючись із новими фотографіями, а в липні-серпні 1923 року знову відвідує закарпатські землі. З цього візиту залишаться статті про закарпатські ікони, середньовічне мистецтво, розвідка про Горянську Ротонду.

Ялове. Воловецький район. Хата, 1921

Влітку 1925 року чеський дослідник затримається тут на п’ять тижнів, об’їздить Хуст, Волове (Міжгір’я), діставшись до Мукачева, і зробить 130 знімків. Він фотографує все: житлові будинки, господарські споруди, мости, фортеці, замки, види на села і міста, вулиці… Фотографує людей у національному одязі, роблячи чудові портрети, наприклад, у Ясінях фотографує родину президента Гуцульської республіки Степана Клочурака.

Міжгір’я. Діти в народному одязі, 1925

Хуст. Руїни Хустського замку, 1925

Батько Степана Клочурака – міністра в уряді Карпатської України, 1920 рік

У 1939 році, коли гітлерівські війська окуповують Чехословаччину та ліквідовують чехословацьку армію, Заплетал час від часу зустрічається з членами Карпатської України, але до закарпатської тематики вже не повертається. А після приєднання Закарпаття до СРСР ця тема не вітається, і плани на видання книг із великим зібраним матеріалом втратили актуальність. Тим більше про дерев’яні церкви, які почали свідомо руйнуватися і нищитися як релігійні пережитки.

Був випадок, коли після війни Заплетала за "колаборацію з нацистами” арештували. В Празі він працював директором Архіву національного визволення, в часі Другої світової війни перетвореного в централю гестапо. А там залишилися урни з останками визначних чеських легіонерів, призначених до урочистого поховання в майбутньому "Пантеоні Визволення". Щоб зберегти ці реліквії, Заплетал вступив у переговори з гестапо і зрештою добився звільнення урн та інших документів чехословацького руху опору.

Однак суд звільнив його з-під арешту і висловив подяку за патріотичний чин. Заплетала прийняли в новостворену Чехословацьку армію та підвищили до звання майора. Однак після приходу до влади комуністів у лютому 1948 року його звільнили з армії й передчасно пенсіонували.

Флоріан Заплетал

Заплетал не мав спадкоємців, тому за всю його неймовірну культурну спадщину, яка дійшла до нас, слід дякувати Миколі Мушинці – словацькому фольклористу, українознавцю та мистецтвознавцю, який особисто знав чеського фотографа. Після того, як Мушинка 17 жовтня 1969 року дізнається про смерть Заплетала, він пише:

«Його дружина передала мені три дерев’яні ящики з негативами на склі з Закарпаття, кілька десятків пожовклих світлин, книжки про край, копії статей. «Беріть із цієї хати все, що вам пригодиться, бо після моєї смерті все це вивезуть у макулатуру на смітник», – сказала вона мені».

Середнє Водяне. Рахівський район. Церква Св. Миколая XV ст., 1921 рік

Верхній Бистрий. Церква Св. Миколая, VXIII ст., 1925 рік. Спалена в 1935 році

У 2015 та 2016 роках українці, а особливо закарпатці, завдяки Миколі Мушинці та досліднику церков, мистецтвознавцю Михайлові Сирохману отримали чудову можливість – побачили унікальні світлини з архіву Флоріана Заплетала. Майстерно зроблені ужгородським «Видавництвом Олександри Гаркуші» та чеським «Карпатія» вийшли книги-фотоальбоми: «Флоріан Заплетал. Дерев’яні церкви Закарпаття» та «Флоріан Заплетал. Міста і села Закарпаття». В альбомах представлена повна збірка світлин, зроблених чеським дослідником у 1919 – 1925 роках у містах і селах Закарпаття. Завдяки ним можна і справді подорожувати в часі – в атмосферу часів Чехословаччини, у важкі, переломні, історичні, але по-своєму романтичні часи.

У всеукраїнському рейтингу «Книжка року 2016», у номінації «Візитівка», ці книги отримали перше місце!

Зараз, щоб оцінити діяльність Флоріана Заплетала для Закарпаття, слід вдуматись у ці слова:

"Фотографії Флоріана Заплетала цікаві з кількох аспектів. По-перше, з історичного аспекту. Друге — це з аспекту етнографічного. Він фотографував прекрасні дерев’яні церкви, більшість з яких сьогодні вже не існує. Третє — це з художнього аспекту. Дійсно, попри те, що Заплетал був за професією військовим, він був визначним ученим – істориком та етнографом, але, перш за все, мистецтвознавцем. І сьогодні якщо ми хочемо, наприклад, відновлювати стан дерев’яних церков, то без його фотографій важко обійтися", – Микола Мушинка.

Флоріан Заплетал

Михайло Маркович, для uzhgorod.net.ua.

Колоритні світлини Флоріана Заплетала, деякі з багатьох опублікованих у книгах, подаю з дозволу «Видавництва Олександри Гаркуші», за що їм щиро дякую.