Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Рудольф Гулка

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Рудольф Гулка
Коли у 2017 році в Ужгороді я відвідав виставку фотографій «Зниклий світ Підкарпатської Русі», то не повірив власним очам! Як можна було ховати від нас протягом 100 років цей неймовірний, без перебільшення, скарб? Це справжня екзотика! Спочатку не можеш втямити, хто на фото… Невже це індіанці апачі!? І лише підписи на світлинах із назвами населених пунктів Закарпаття повертають тебе до реальності…

 

Виникало багато запитань. Хто цей майстерний фотограф і художник-графік? Чому я про нього раніше не чув? Його багатогранність та географія мандрів і зараз вразять розбалуваного мандрівника! І чому про нього так скупо пише Інтернет? Де знайти його фотографії?

Сьогоднішня публікація – третя частина з циклу «Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників», де я згадую про забутих чи маловідомих дослідників, фотографів, етнографів часів Чехословаччини, які залишили після себе важливі матеріали для вивчення історії та автентичності Закарпаття.

Одним із них був неймовірний Рудольф Гулка.

Офіційний портрет Рудольфа Гулки в 20-х роках ХХ століття. Період, коли він перебував у Підкарпатській Русі

Rudolf Hulka (15.11.1887, Ласеніце – 18.9.1961, Прага). Все професійне життя працював чиновником Центрального товариства господарських кооперативів у Празі. Його, як фінансового контролера, одним із перших відрядили у найсхіднішу частину новоствореної Чехословацької республіки – Підкарпатську Русь, де впродовж свого перебування, окрім основної діяльності, він знаходив час і для хобі – фотографії.

Колекція фотоплівок Рудольфа Гулки

Після численних відряджень краєм, він, так би мовити, з першого погляду закохується в нього. В одному з листів пише: «Перший раз, я був на Закарпатті у 1920 році, коли стан цієї країни був після І-ї світової війни страшний. Ужгород – у нашому розумінні – був великим і неохайним селом. За роки, коли я побував на Закарпатті, я відвідав майже всі міста і села, і звідти походить моя любов до Закарпаття і взагалі до України. Отже [ця любов] народилась не романтично, а зі співчуття до бідних, але добрих людей. Я тоді, що міг, зробив для них».

Гуцульська сім’я під час роботи на сінокосі. Початок 1920-х

Гуцульські діти, хлопчик та дівчинка. 1921 рік

А коли вперше побував на Гуцульщині, вона справила на нього незабутнє враження. До Праги Гулка вже повернувся з великою кількістю творів гуцульського народного мистецтва (килимів, різьблених виробів, кераміки, вишиванок, писанок тощо), з яких влаштував у своїй празькій хаті приватний музей.

У чересі. Рудольф Гулка у гуцульському одязі з барткою. 1921 рік

Ясіня: діти, троє друзів у гуцульському одязі. 1921 рік

Ясіня: гуцульські "легіні" , молоді чоловіки в традиційному одязі. Початок 1920-х

У лютому 1922 року чеський службовець затримується у Підкарпатській Русі на довший час. У тому ж році у Львові відвідує дослідника Володимира Гнатюка, який вже раніше постачав йому твори українських письменників. Під його впливом він глибше цікавиться українською літературою і її перекладами на чеську мову – починає публікувати переклади оповідань Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та інших авторів. Від другої половини 20-х років ХХ ст. Гулка був редактором кооперативного тижневика «Zemedelskу druzstevnі listy», в якому публікував оповідання українських письменників у власному перекладі та зроблені фотографії.

Rudolf Hulka, портрет (У руках тримає унигу Ольги Кобилянської "Земля". Авт.)

Живучи в Празі, він до 1928 року майже щороку їздив на Закарпаття. Водночас професія журналіста дозволяла відвідувати також інші країни світу. У доробку фотографа – світлини зі Словаччини, Чехії, Моравії, Хорватії, Італії, Німеччини та Австрії 20-30-х років минулого століття. Одну зі своїх численних подорожей він здійснив навіть в Африку. Ні на мить не розлучаючись із супутником усіх своїх подорожей – фотоапаратом.

Гулка у Північній Африці

Підкарпатську Русь Рудольф Гулка пройшов скрізь і наскрізь. Його цікавили найвіддаленіші місця – пейзажі без людей, ялинові та букові ліси, гірські масиви, перевали, гори... Фотографував найдавніші пам’ятки – замки та їх розвалини, а також види з цих розвалин. Цікавив його людський елемент, головним чином селяни, яких портретував у їх природному середовищі. Захоплювався вишивкою, керамікою, виробами з дерева, шкіри… Зустрічався з ромами, побут яких залюбки фотографував. У містах фотографував храми, монастирі, синаґоґи, школи, але й багатолюдні площі, ярмарки. Не оминав й сліди Першої світової війни, головним чином, воєнні цвинтарі…

Село біля струмка, муровані будинки з солом’яними стріхами. Початок 1920-х

Іршава, циганське поселення. 29 листопада 1921 р

Barnabáš, нині Костилівка, бокораші на Тисі. 1921 рік

У 1946 році, коли виїзд із Чехословаччини за кордон був значно обмежений, а в Закарпатську Україну (приєднану в тому ж році до Радянського Союзу) закритий, Гулка вийшов на пенсію і повністю присвятив себе перекладацькій діяльності. Головним чином, з української літератури, цікавлячись переважно західноукраїнськими авторами, які часто писали про гуцулів та Карпатський регіон: Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Лесем Мартовичем, Марком Черемшиною. Листувався багато років з представниками західноукраїнського культурного та суспільного життя.

Рудольф Гулка з дружиною

Був Гулка і бездоганним графіком. В 1925 р. він власним коштом видав колекцію із шістнадцяти листівок дерев’яних церков та дзвіниць Закарпаття у власному графічному зображенні. Ось зразки деяких із них:

У 40-50-х роках він весь час мріяв побувати в Україні, зокрема, на близькому його серцю Закарпатті та Гуцульщині. Однак ці землі були для закордонних туристів недоступні. Наприкінці 50-х років його запрошують до Києва (якого він ніколи в житті не бачив), однак стан здоров’я не дозволяє їхати. Наталія Семенюк запрошувала його відвідати Меморіальний музей Марка Черемшини у Снятині. За три дні до смерті, 5 вересня 1961 року він їй писав: «Ви є щаслива тим, що Снятин є на підніжжю тих чудесних [Карпатських] гір, котрих я вже не побачу».

З полонини, околиці Рахова, дорога з молоком у долину. 1921 рік

Крайниково, церква та дзвіниця. Початок 1920-х

Кам’яниця, біля Перечина, молитва на кладовищі перед хрестом. 1921 рік

Гуцулки, самотні дівчата, деталі одягу. 1921 рік

Рудольф Гулка упокоївся в Празі 8 вересня 1961 року на 74-му році життя.

Буквально десяток років тому в архіві Слов’янської бібліотеки в Празі була виявлена велика колекція робіт Гулки, загалом – понад 4500 негативів з різних подорожей фотографа. З них понад 1400 – з колишньої Підкарпатської Русі. В значній кількості професіонально кольорованих. Вони охоплюють період 1920-1928 років. Майже ніщо з цієї великої колекції раніше не було публіковано.

Як потрапила ця колекція в бібліотеку, остаточно не з’ясовано. Вірогідно, заніс її туди хтось із родичів фотографа (подружжя Гулків не мало дітей). Вперше зайнялись опрацюванням закарпатської фотоколекції у 2009 році.

Сухий: колиска, материнське щастя. 1921 рік

Ясіня: сінокіс, відпочинок. 1921 рік

Середня Апша: хата – "перелаз", тепер Середнє Водяне, через паркан. 1921 рік

Значна частина світлин кольорова, хоча у той час ще не було кольорової фотографії. Гулка замовляв спеціальні фарби у Німеччині і кожну фотографію окремо надзвичайно тонко малював, забарвлюючи кольором саме те, що хотів підкреслити. Парадоксально те, що ці фото не публікували за його життя. Відтак, перше видання фотографій, яке вийшло книгою «Зниклий світ Підкарпатської Русі у фотографіях Рудольфа Гулки (1887-1961)» моментально розпродалося. Збірку перевидавали вдруге.

Книга «Зниклий світ Підкарпатської Русі у фотографіях Рудольфа Гулки (1887-1961)»

Зараз світлини фотографа-любителя Рудольфа Гулки дають нам змогу побачити недоступний рідний край століття тому. Глянути на нього зі співчутливою ностальгією…

Загалом оцінювати чехословацький період у житті Закарпаття можна по-різному. Але це був дуже продуктивний і хороший час для регіону – адже наші предки опинилися у складі цивілізованої і розвиненої, насамперед, у культурній площині, країни.

Далі буде…

Михайло Маркович, для uzhgorod.net.ua.

Світлини для використання в публікації надані автору Слов’янською бібліотекою в Чехії, за що їм велика вдячність!

Передрук та використання матеріалу, можливе тільки за умови відкритого гіперпосилання у першому або у другому абзаці. 

Читайте також:

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Богуміл Ваврушек

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Амалі Кожмінова

Підкарпатська Русь, або Закарпаття в об’єктиві чеських дослідників: Флоріан Заплетал

Михайло Маркович: Як стати ужгородцем, мініінструкція

Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

06 вересня 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів