Україна та Білорусь – країни, які «політично кровоточать» вже десятки років. Чи можемо ототожнювати ці дві країни?
Давайте згадаємо українську Революцію гідності. У 2013 році ціла країна чекала на підписання договору про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На той час президент України Віктор Янукович та загалом влада вирішили, що український народ ще трішки почекає. Як результат, договір не був підписаний.
Молодь не хотіла мовчати, тому 21 листопада на головній площі країни зібралися студенти, які вимагали, аби пан президент переглянув своє рішення. Натомість, озброєні беркутівці розігнали мирний протест не мирним шляхом. Це була остання крапля. Вранці на площі почали збиратися люди, які не просто хотіли, але вимагали змін. Загалом до протестів приєдналося 4 мільйони людей.
У своїй новій книзі «Українська ніч» американська філологиня описала, як насправді революція змінила життя багатьох патріотів. Люди ризикували своїм життям, щоб зрушити країну з місця та хоча б трішки змінити її устрій.
Пропоную повернутися в сьогодення. Десятки тисяч білорусів протестують вже кілька місяців після зманіпульованих виборів президента. У 2006 році вже була спроба пояснити Олександрові Лукашенкові, що пора відступити. На жаль, так звана «Джинсова революція» як швидко почалася, так швидко і закінчилася.
У 2020 році білоруси виявилися готові до більш радикальних дій. Знову Лукашенко? Ні, досить було! Поліція затримала 200 демонстрантів, лише за два дні. Опозиційна лідерка Світлана Тихановська бореться за свою країну та народ. Вона надихає та направляє людей в актуальній ситуації. Білоруський народ буде продовжувати страйкувати, поки «президент» не оголосить ремісію та не визволить політв’язнів.
Розвиток ситуації залежить від самих білорусів. Ціль буде досягнута в тому випадку, якщо до протестів приєднаються всі соціальні верстви, а що найважливіше – працівники фабрик.
Думки експертів розділилися. Перші переконані, що Росія легко заволодіє Білорусією, інші ж сподіваються на важкий, поступовий процес демократизації, подібний до українського. На жаль, український Майдан закінчився десятками, навіть сотнями смертей. Відповідальний за це Янукович досі переховується в Російській Федерації. Сподіваємося, що Білорусь не повторить українську долю.
Юлія ДІДИК
До теми
- «У мене немає страху, навіть коли обстрілює танк, – обтрусив пилюку й працюю далі…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- «Ми сдайомся, нє стрєляйтє!»: як захисники 128-ї бригади брали окупантів у полон
- Штурмовик Іван Пайда. Герою з Ужгорода назавжди 39
- Цензура часів СРСР, листи з Індійського океану та впізнаваність голосу. Осип Лобода про роботу на радіо на Закарпатті
- Жіночий клуб «Натхненна» – простір, де жінки разом відпочивають і розвиваються
- «Я не поважав би себе, якби не пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Олександра
- Закарпатський клуб стійких медіа: працюємо за будь-яких умов
- «Я знищую ворогів із радістю…» Історія бійця 128-ї бригади
- «За чотири дні наш розрахунок знищив дронами три російські гармати…» Історія Шеви зі 128-ї бригади
- "Це була моя мрія – бути на вершині гір" - Андрій Солдатенко про поїздки для військових у Карпати
- Втрачений Ужгород: острів Маргарити
- Гуцульський сердак: голка, нитка і щира молитва
- «Мені захотілося зробити щось корисне для своєї країни, тому я тут…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Навіть якщо людина повернеться з війни цілою зовні, всередині вона буде сильно поранена" — Ярослав Галас
- УКУ започаткував стипендіальний фонд на честь випускника, полеглого захисника з Ужгорода Миколи Гаєвого
- «Я розумію, як ефективно нищити дронами ворога – знаю наперед, куди побіжить ворожий піхотинець…» Історія бійця 128-ї бригади
- Закарпатський леквар допомагає збирати на дрони
- «Найбільше на війні хвилює тиша». Закарпатський гвардієць розповів про перший бій, поранення і найбільші хвилювання на фронті
- «Ми супроводжуємо бійців на всіх етапах служби». Гвардійські психологи розповіли про свою роботу
- Двічі поранений прикордонник "Кардинал" готовий боротися до самої перемоги
До цієї новини немає коментарів