Україна та Білорусь – країни, які «політично кровоточать» вже десятки років. Чи можемо ототожнювати ці дві країни?

Давайте згадаємо українську Революцію гідності. У 2013 році ціла країна чекала на підписання договору про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На той час президент України Віктор Янукович та загалом влада вирішили, що український народ ще трішки почекає. Як результат, договір не був підписаний.
Молодь не хотіла мовчати, тому 21 листопада на головній площі країни зібралися студенти, які вимагали, аби пан президент переглянув своє рішення. Натомість, озброєні беркутівці розігнали мирний протест не мирним шляхом. Це була остання крапля. Вранці на площі почали збиратися люди, які не просто хотіли, але вимагали змін. Загалом до протестів приєдналося 4 мільйони людей.
У своїй новій книзі «Українська ніч» американська філологиня описала, як насправді революція змінила життя багатьох патріотів. Люди ризикували своїм життям, щоб зрушити країну з місця та хоча б трішки змінити її устрій.
Пропоную повернутися в сьогодення. Десятки тисяч білорусів протестують вже кілька місяців після зманіпульованих виборів президента. У 2006 році вже була спроба пояснити Олександрові Лукашенкові, що пора відступити. На жаль, так звана «Джинсова революція» як швидко почалася, так швидко і закінчилася.
У 2020 році білоруси виявилися готові до більш радикальних дій. Знову Лукашенко? Ні, досить було! Поліція затримала 200 демонстрантів, лише за два дні. Опозиційна лідерка Світлана Тихановська бореться за свою країну та народ. Вона надихає та направляє людей в актуальній ситуації. Білоруський народ буде продовжувати страйкувати, поки «президент» не оголосить ремісію та не визволить політв’язнів.
Розвиток ситуації залежить від самих білорусів. Ціль буде досягнута в тому випадку, якщо до протестів приєднаються всі соціальні верстви, а що найважливіше – працівники фабрик.
Думки експертів розділилися. Перші переконані, що Росія легко заволодіє Білорусією, інші ж сподіваються на важкий, поступовий процес демократизації, подібний до українського. На жаль, український Майдан закінчився десятками, навіть сотнями смертей. Відповідальний за це Янукович досі переховується в Російській Федерації. Сподіваємося, що Білорусь не повторить українську долю.
Юлія ДІДИК
До теми
- “Чудова десятка” закарпатської літератури, або що варто прочитати про наш край?
- Закарпатська академія мистецтв – осередок, де формують агентів культурних змін
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Та котра би жона пішла в полонину?» Про що говорять біля домашньої ватри вівчарі Хустщини, які зійшли після літування
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
- «Голос, що лікує серця»: Мар’яна Матейко - мелодія, що несе світло й надію
- Правова підтримка ветеранів: які питання найбільше турбують захисників після війни
- Змінити символи війни на обереги: ужгородський скульптор створює прикраси з гільз
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- Із 12 жовтня ЄС змінює правила в'їзду: чи вплине це на безвіз для українців, що фіксуватимуть на кордоні і чи чекати черг — головне
- 94 дні, чотири пари взуття і майже 400 тисяч гривень: історія благодійного походу Артема Єрохіна
- "Усе накопичується – втома, загиблі товариші... Але про СЗЧ навіть не думаю". Історія бійця, який відвойовував Херсонщину
- 10 фактів про Закарпатський народний хор, які ви могли не знати
- «Наші рідні вірять, що ми повернемося з війни, тому моя головна місія – максимально зберегти людей…» Історія бійця 128 бригади Андрія
- Вечір в Ужгороді зі шпигунами та секретами
- Доторкнутися до грона і полюбити своє. На Закарпатті для майбутніх виноробів та туристів влаштували відкритий збір винограду
- Снайпер «Ярий». Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- «Не люблю хвалитися, як знищую ворога, мені важливіше рятувати товаришів…» Історія бійця 128 бригади Василя
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у вересні 1925-го
До цієї новини немає коментарів