"На мене ніколи не робили ставку". Історія хлопця, що жив на вулиці, а тепер має власний бізнес

"На мене ніколи не робили ставку". Історія хлопця, що жив на вулиці, а тепер має власний бізнес

 

Бренду Horondi — чотири роки. Рюкзаки й сумки ручної роботи у Львові створює команда на чолі з Сашком Горонді. Але історія бізнесу і його засновника далека від звичайної, пише BBC Україна.

До того, як відкрити власну справу, Сашко жив на вулиці, тікав від злочинної банди й взагалі не думав, що колись шитиме.

Те, що було до

Історію Сашка Горонді сьогодні знають сотні людей. Наплічники ручної роботи його бренду Horondi коштують понад тисячу гривень. Однак 12 років тому Сашко жив на вулиці. Зізнається, що втік з рідного Мукачевого до Львова, бо переховувався від закарпатської банди, частиною якої був сам шість років. З кримінальною групою він зв'язався випадково: здружився з однокласником, а через нього і з "крутими хлопцями". Сашко зізнається, що підлітком часто долучався до бійок, не гребував крадіжками. Спершу його вигнали зі школи, а у 17 років він отримав вирок - два роки умовно за розбій.

"На мене ніхто ніколи не робив ставки, не думав, що я буду "успішним". Я був безнадійною людиною — жодного натяку, що я чогось досягну", — каже Горонді.

У 17 хлопець розумів, що залишатися в банді не можна. Однак взяти й вийти з неї теж не міг — через погрози фізичної розправи. Тоді Сашко вирішив діяти радикально: купив квиток в один кінець на електричку, кінцева зупинка якої була у Львові. Знайомих там він не мав і про місто не знав нічого. Єдине, що привіз з собою, це — страх. Боявся, що колишні "друзі" його знайдуть, і був переконаний, що з судимістю його точно ніхто не візьме працювати. Тому роботу не шукав і жив на вулиці. Їжу знаходив на смітниках, ходив по неї до протестантської церкви. Поки було тепло, спав надворі, а згодом облаштувався на горищі будівлі біля вокзалу. Якось взимку безпритульний розповів Сашкові про спільноту допомоги таким, як він, — "Оселю". І хлопець пішов туди.

Початок

В "Оселі" під Львовом Горонді жив і працював пліч-о-пліч з тими, хто теж опинився в скруті. Незабаром переїхав до соціального гуртожитку в місто, яке для "Оселі" виділила місцева влада. Тоді Сашко майстрував корпусні меблі на кшталт шаф-купе. А за деякий час засновниця та керівниця "Оселі" Олеся Саноцька запропонувала йому навчитися обтягувати меблі.

"І я погодився, бо це було безкоштовно. А стара робота мені не подобалася, — каже Горонді. — Я заробляв гроші, але не бачив сенсу вставати зранку. Кінцева мета не мотивувала. Мені просто були потрібні якісь кошти на існування".

Працювати з меблями хлопцю спочатку сподобалося, однак десь за рік він знову "почав депресувати". Відчував, що це - не його. У 22 роки задумався, чого хоче насправді.

 

АВТОР ФОТО,САШКО ГОРОНДІ

"Зазвичай в компаніях ти знайомишся, розповідаєш про себе. Але я не вважав себе цікавою людиною. Можливо, тиснуло те, що я певний час займався криміналом, мав умовну судимість, жив то в "Оселі", то в соцгуртожитку, обтягував меблі в підвалі. Про це не хотілося розповідати. Та й загалом не люблю розповідати про себе. Я в себе не вірив", — пригадує хлопець.

"Спробував шити. Це була одна зі списку професій, які я хотів спробувати. Мені подобався одяг, однак шити його не виходило. Тому знайшов для себе в цьому просто арттерапію — шиття заспокоювало, давало зрозуміти, що я роблю те, що мені подобається", — каже Горонді.

Сашко хотів купити собі рюкзак, але грошей на той, що він хотів, не вистачило. Тож хлопець вирішив пошити сам. Взяв обрізки тканин, поєднав їх, але результат не вразив. Втім, справу він не кинув — пробував ще і ще. Обтягував меблі, паралельно працював адміністратором у соціальному гуртожитку, тож за шиття брався після шостої вечора й міг сидіти до опівночі.

 

АВТОР ФОТО,САШКО ГОРОНДІ

"Я не втомлювався, отримував суцільне задоволення. Мені шити подобалося більше, ніж гуляти чи дивитися серіали", — каже Сашко.

Щоправда, свої рюкзаки не вважав гарними навіть тоді, коли друзі почали їх купувати. Тож і на загал свої роботи не показував - аж поки в "Оселі" не влаштували гаражний розпродаж. Засновниця спільноти, пригадує хлопець, буквально змусила його пошити 10 рюкзаків. Сашко злився, але пошив, щоб "від нього відчепилися". Каже, не вірив, що його робота комусь сподобається. Але наплічники розкупили за пів години.

Люди

Сашко вважає, що сам не досяг би нічого в житті, якби не люди, які траплялися на його шляху. Один з них Володимир Бєглов — поет, журналіст, радіоведучий і культурний менеджер. З ним Горонді познайомився у соціальному гуртожитку через спільну подругу. Пригадує, Бєглов почув, чим займається хлопець, і купив в нього наплічник. А потім зробив допис у фейсбуці про Горонді. Пізніше про Сашка розповів письменник, журналіст і громадський діяч Богдан Логвиненко.

"Він приїхав до мене, попросив інтерв'ю дати. Я не знав, хто він, але погодився. А коли прийшов додому, почитав, хто такий Логвиненко, подумав: "Нафіга я йому це розповів?!" — вже з усмішкою пригадує Горонді.

Саме ці публікації про наплічники й поклали початок справі. Про Сашка дізналося більше людей — стали надходити замовлення, все частіше зверталися журналісти.

Своє

Перші два роки, пригадує хлопець, не вилазив з кредитів і боргів. Каже, що бракувало знань і навичок в бізнесі. А ще — недооцінював свою роботу. Доходило до того, що наплічник продавав за собівартістю, а отже, не заробляв нічого. Підняти ціну соромився — думав, що за його роботу більше не заплатять. Згодом вирішив винайняти людей, щоб шити більше. Однак грошей на зарплати не вистачало. Бракувало їх на оренду, обладнання.

"Поки наплічники продадуться, могли пройти тижні. А в мене ж були зобов'язання — дав людям роботу, значить, маю платити гроші. Тому постійно брав і повертав кредити до банку. А ще брав у борг у знайомих. Найбільше боргував 30 тисяч гривень. Зараз це смішні гроші, але тоді, чотири роки тому, сума для мене була величезною".

 

АВТОР ФОТО,САШКО ГОРОНДІ

"Думав, ще кілька місяців і точно поїду в Польщу відробляти борги. Я плакав, хотів все кинути, був переконаний, що з мене хріновий бізнесмен", — пригадує Сашко.

Єдине, що не давало хлопцеві остаточно все покинути все, — відчуття, що це справді його справа.

"Можливо, мені було не так страшно, тому що я починав із самого дна. Не було куди нижче падати. Не було чого втрачати", — вважає підприємець.

Кропітка робота дала результат. Згодом рюкзаки стали розходитися швидше, а Сашко таки наважився підняти ціну. Спочатку — з 300 до 600 гривень, за два роки — до 900. Сьогодні ж найдешевший наплічник від Horondi можна купити за 1450 гривень. Борги вдалося покрити за два роки — у 2018. І зараз хлопець не має кредитів в жодному з банків — справа окуповується.

Horondi

Майстерня Horondi розташована за 30 хвилин від центру Львова. У колишньому заводському приміщенні працюють п'ятеро людей: троє, включно з Сашком, шиють, один займається розкрійкою тканин і відправляє замовлення, ще одна людина — веде соцмережі й стежить, щоб оплата від покупців приходила вчасно, а вони так само вчасно отримували свій товар. Всі працівники — самоучки, як і Сашко. В асортименті Horondi сьогодні наплічники, сумки, бананки. Все — суто ручної роботи. Сашко категорично проти того, аби відшивати речі на фабриці, хоча розуміє, що так було б простіше, а грошей і вільного часу він мав би більше.

"Але речі з фабрики без душі, як би банально це не звучало. І якість не та. Поставте поруч наплічник ручної роботи й фабричний і я з легкістю скажу, де який", — каже підприємець.

У планах Горонді — відкрити власну крамницю та продавати свої вироби в інших магазинах. Але поки що замовлень у бізнесу вдосталь, тож розширюватися збираються вже після пандемії.

Успіхи Сашка Горонді відзначили навіть премією — "Top 30 Under 30". Її присуджують молодим українцям, які досягли видатних результатів у різних галузях. Щоправда, сам хлопець не вважає, що досяг якогось успіху.

 

АВТОР ФОТО,САШКО ГОРОНДІ

"Я був шокований, адже потрапив в один список з дуже крутими людьми. Це чудове завершення майже 30 років життя — вселяє віру, що не все так погано, що я можу і маю рухатися далі", — каже хлопець.

Тим же, хто вагається, чи починати свою справу, Горонді радить менше складати плани на папері. Каже, коли людина бачить, скільки всього треба зробити, порівнює плюси й мінуси, то просто лякається. І руки опускаються ще до того, як щось починаєш робити.

"Єдине, що я точно раджу, так це більше себе любити, менше гнобити й виходити із зони комфорту. Якщо просто сидіти — нічого не буде, — впевнений Сашко Горонді. — Навіть вийти на вулицю й просто прогулятися — це вже дія. Якби мені 10 років тому сказали, що я буду подорожувати, матиму свій бізнес, я би не повірив".

 

04 січня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів