Волонтеріат УжНУ підтримав ужгородських медиків, які працюють із хворими на COVID-19

Навідалися в місцеві лікарні, що працюють із «ковідними» хворими: обласну клінічну інфекційну лікарню, центр легеневих хвороб, центральну міську клінічну лікарню, обласну клінічну лікарню ім. Андрія Новака та Ужгородську районну клінічну лікарню.
«У вас третій-шостий поверхи «ковідні»?» – питаємо. «Уже й сьомий», – відповідає привітна ліфтерка в міській лікарні на БАМі.
Під COVID у кожній лікарні відведене окреме крило, адже, крім коронавірусу, є й інші хвороби. Відвідувачі можуть передавати передачі суворо по годинах. На територію деяких медзакладів майже не пускають.
У більшості випадків персонал виходить до нас дружно й групкою – з кожного поверху та реанімації. В одному із закладів лікарка кричить здалеку, поки прямуємо до неї територією: «Будь ласка, швидше, я дуже поспішаю! У мене хворі».
У деяких на обличчях сліди від захисних окулярів, респіратора й захисної шапочки. У такому екіпіруванні проводять по кілька годин. В очах усіх втома. Але водночас і здивування: до них прийшли подякувати. Просто так. За те, що вони виконують свою роботу.
Передаємо тістечка, соки, листи зі словами подяки, а ще – дитячі малюнки.
Директор одного із закладів (у вихідний він, до речі, на роботі) зізнається, що розчулений таким проявом уваги. Показує: «Ось пусті балони з-під кисню. За добу використовуємо близько тридцяти. Ось ці, з синіми пломбами, – все, що залишилося. Чекаємо нових».
Медики, хоч і бачать, що ми в масках і навіть рукавичках, все одно наголошують: «Коли люди дотримуватимуться вимог карантину всюди і носитимуть маски, у нас роботи стане менше. Будь ласка, пам’ятайте про безпеку! Надівайте маски й тримайте дистанцію». А в моїй голові лунає: «Бо класти вже нікуди»…
Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- Мріє повернутися у звільнений Маріуполь: Кіра Обединська про поранення, вивезення у ДНР і нагороду "Майбутнє України"
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- Інклюзивна кав’ярня “Янгол” святкує першу річницю: з якими викликами зіштовхнулися в роботі
- Василь Мирявчик: «Я би хотів, щоб люди були добрішими до людей із інвалідністю»
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- Словаччина – це не лише Фіцо. Як країни співпрацюють на урядовому рівні?
- «Дерево мого життя»: як на Закарпатті створюють безпечний простір для психологічної підтримки
До цієї новини немає коментарів