Чому Закарпаття дотаційне?
У цьому контексті наш регіон виглядає як такий собі бідний родич, що живе з милостині інших. Адже без щедрості центрального бюджету ми не змогли б платити вчителям і лікарям, ремонтувати дороги, виплачувати пенсії й надавати субсидії, будувати й оновлювати.
А водночас із цим Закарпаття не є депресивним регіоном, навпаки – тут на кожному кроці говорять про розвиток і перспективи, хваляться і пишаються.
Цей дивний дисонанс між дотаційним статусом і обіцяним раєм дуже інтригує. Так і хочеться скрикнути: щось тут не сходиться!
У силу своєї професійної діяльності я об’їздив усю Україну, побував у всіх областях і в автономній республіці Крим. Я мандрував Україною не лише залізницею й літаками, а й їздив автомобілем, бував у обласних центрах, але заїжджав також у малі містечка й вимираючі села. Словом, маю з чим порівнювати.
І ось що я хочу вам сказати: так, на око, Закарпаття виглядає одним із найбільш заможних регіонів України.
Навіть у тих областях, де рівень середньостатистичної зарплатні значно вищий, села й малі міста виглядають біднішими за закарпатські. Важко в українській глибинці знайти такі ж добротні будинки, доглянуті подвір’я й дорогі ковані паркани, як у закарпатських низинних селах. (Бідніші гірські райони – це тема для окремої розмови про перспективи розвитку туризму).
Отож, виникає закономірний парадокс – з одного боку ми маємо досить заможне населення, а з іншого – дотаційний статус регіону. Тому й виходить, щоб між багатими просторими будинками в нас жахливі дороги.
Тобто грошей в області вдосталь, бракує лише платників податків.
Так, я знаю, що гроші ці зароблені тяжкою працею по закордонах, і всі ці закарпатські “хижі”, якими так пишаються їхні ґазди, зведені страшною ціною розриву з сім’ями, гарування по заробітках і надірваного здоров’я. І вважаю абсурдною ідею обкладати податками зароблені на заробітках гроші, адже з них уже сплачені податки в інших країнах.
Але з іншого боку, якщо покласти руку на серце – коли ви востаннє зустрічали закарпатську будівельну бригаду, яка платить податки? Скільки різноманітних “майстрів” (для Закарпаття це слово святе!) працюють у тіні, скільки торгівельних точок не видають чеки, скільки людей “таксує” без реєстрації? Про контрабандистів, валютчиків, ріелторів та решту “калимщиків” я взагалі мовчу.
То як зробити так, щоб ті гроші, які “крутяться” на Закарпатті, ставали видимими в оподаткуванні й позначалися на бюджетах? Частково відповідь на це питання дала децентралізація, адже тепер значна частина місцевих податків залишається на місцях і перетворюється відтак на ремонт садочків, лікарень, доріг, на нові комунікації й тротуари, на чистіші населені пункти, на інвестиції в розвиток чи рекламу.
Але найважливішою в цій справі є зміна психології, менталітету. Нам передусім треба навчитися довіряти державі. І усвідомити, що бюджет – це не “їхні”, а наші гроші, які можна мудро й ощадливо використовувати на спільні потреби.
Закарпатці, які в силу географічних можливостей частіше за жителів інших регіонів України бувають закордоном, люблять ставити в приклад Угорщину або Чехію: подивіться, мовляв, які там дороги, школи, якими “вилизаними” є їхні міста!
Але чи замислювалися колись закарпатці, що так люблять вихвалятися власною європейськістю, що “бути Європою” – це не тільки добре жити й почуватися в безпеці, а ще й самому дотримуватися законів і обов’язково сплачувати податки? Чи готові ми бути європейцями не тільки в можливостях, а і в обов’язках?
Питання, ясна річ, риторичне.
Андрій Любка, спеціально для InfoPost.Media
-->
До теми
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
- Найтяжче – втрата побратима: історія військового Ніксона
- «У мене стара машина, 1968 року випуску. Але я завантажую в неї 20 – 30 снарядів і вперед – на бойові позиції!..» Історії з фронту від 128 бригади
- У полоні жорстоко карали за українську мову: історія захисника 128-ї бригади Василя Даниловича
- Стоянка первісних людей в закарпатському Королеві виявилася найстарішим людським поселенням Європи – 1,4 млн років
- Назавжди в строю. Олександр Пристая, сержант "Балу"
- Артур Молнар, позивний «Арчі»: Герой, який віддав життя за Україну
- «Із трьох пострілів своєї гармати ми знищили ворожий «Ураган» на ходу…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Сержанти Національної гвардії відпрацьовують техніку ведення бою
- Майор "Дрон". Квітучий сад ужгородця Сергія Кузнєва
- «Снаряд від ворожої БМП ліг якраз у те місце, де я збирався лягти, – мене врятували якісь 2-3 секунди…». Історії з фронту від 128 бригади
- «Я воюю за тих хлопців, що колись були поруч і загинули. І за тих, котрі зараз поруч…» –Скрудж, пілот БПЛА 128 ОГШБр
- «Під час штурмів розумієш, що або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав…». Історії з фронту 128-ї бригади
- Анатолій «WarWar» Тегза. Він брав участь у 100 % операцій і не знав слова «неможливо»
До цієї новини немає коментарів