В Ужгороді провели в останню путь захисника України

Леонід Іванович був щирим патріотом своєї країни, з перших днів повномасштабної війни вступив добровольцем до лав Збройних Сил. Бойовий медик стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7124 Леонід Дербак загинув на полі бою біля села Привілля Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області 9 березня 2023 року, залишаючись до кінця вірним військовій присязі.
Леонід Іванович Дербак народився 24 липня 1973 року в Ужгороді. Після закінчення школи вступив до Міжгірського медичного училища, яке закінчив у 1992 році. Потім працював в Ужгородській міській клінічній лікарні медичним братом. У1992-1993 роках служив в українській армії, після чого продовжив працювати на попередньому місці роботи. Із 1995 року працював у органах внутрішніх справ, вступив на навчання в академію УМВС, яку успішно закінчив у 2001 році. Продовжував працювати старшим слідчим із особливо важливих справ УМВС України в Закарпатській області. У 2015 році вийшов на пенсію в званні підполковника міліції. Був одружений. Із дружиною Лесею прожили у шлюбі 22 роки, виховали двох синів – Едуарда та Івана.
Сьогодні із Героєм прощалися біля будинку, де він проживав в Ужгороді. Чин похорону відбувся на площі Народній, де священники відслужили заупокійну Літургію за загиблим. Віддати шану воїну прийшли рідні, друзі та колеги, з якими працював, міський голова Богдан Андріїв, заступник начальника Ужгородської РВА Радіон Кіштулинець, військові, містяни. Поховали Леоніда Дербака з усіма військовими почестями на Пагорбі Слави.
Вічна пам'ять і шана Герою!
До теми
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- Герої без зброї: сапер Сергій Бабич про повернення на службу, складні виїзди та дружбу з ПОМкою
- Навички на рівні рефлексів: як готують гвардійців до завдань на фронті
- Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- Від Сколе до Мукачева: унікальна веломандрівка 1912 року очима Рудольфа Вацека
- Як Вуйко, Грузин та Директор почали ветеранський бізнес і вижили
- "Парцели" Йосипа Архія: видано неопубліковані твори письменника
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- Герої без зброї: психологиня ДСНС Закарпаття Каріна Фаньо про світло у темряві, важливість професії і силу бути поруч
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- Таємниця Клари Буткаї: камінь в Ужгородському замку зберігає зворушливу історію XVII століття
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
До цієї новини немає коментарів