«Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади

Імовірно, у Валерія найбільша нога у всій бригаді, і підібрати йому взуття буває дуже проблематично. Боєць у ЗСУ з 2017 року (з невеликою перервою). Спочатку служив у морській піхоті, а з весни 2021-го – в 128 ОГШБр.
– Моїх бабусю й дідуся радянська влада розкуркулила й відправила в Сибір, – розповідає Валерій. – Батько народився там, але потім приїхав на землю своїх предків, в Україну. Він зараз теж воює, хоч і в іншій бригаді. Я народився й виріс у Запорізькій області, тут мої рідні.
Під час першого контракту Валерій пройшов дуже хорошу бойову школу, яка допомогла після початку повномасштабної війни.
– Наші й російські позиції стояли досить близько, – згадує 49-й. – Я бачив, як росіяни встановлюють міни й відходять. Потім залазив туди сам, перекладав міни по-своєму й теж відходив. А через якийсь час «ба-бах!»… Найближче з ворогом стикався на витягнуту руку. Наші товариші вночі зробили вилазку в посадку в сірій зоні й загубили тепловізор із приладом нічного бачення. Вранці повертатися туди було небезпечно, але я добре знав місцевість і вирішив піти. «Теплак» знайшов одразу, потім побачив «нічник». Простягнув руку й бачу, що напроти тягнеться інша рука – це були двоє росіян, котрі теж здійснили вилазку. Ми зустрілися поглядами, виникла пауза. Я побачив, що це не чеченці чи буряти, а слов’яни, й кажу російською: «За мной наблюдают со всего, что можна. За вами тоже, да?» «Да». «Расходимся или поднимаем кипиш и все трое остаемся здесь?» «Расходимся». І ми по-тихому розійшлися. «Нічник» забрав я. Коли повернувся, наші контрики (розвідники) розповіли, що по радіоперехопленню росіян почули, що з того боку вилазили двоє (це були офіцери-розвідники), зустрілися з одним нашим, але розійшлися. Тоді мене й накрило, я зрозумів, звідки вибрався…
Іншим разом 49-го від смерті врятувало диво. По ньому стріляв російський снайпер і влучив у каску.
– Ворожа СП-шка (спостережний пункт) стояла метрів за 800 від нас. Я високий, мене й так видно, а тут ще й каска. Добре, що не застібнув, інакше ми б зараз не розмовляли. Іду по траншеї і в якийсь момент каску з голови зриває, а мене кидає на землю. Встаю й бачу в касці під самим вершком пробоїну від кулі 12,7 міліметра. Якби я її натягнув як слід і застібнув, голову би відірвало… Я добрався до нашої вогневої позиції й показав хлопцям технічний будиночок за 800 метрів. «Звідси в мене стріляв снайпер. Зробіть, щоб його не стало». І будиночок знесли начисто – з міномета, «Сапога» (станковий протитанковий гранатомет), «Дашки» (крупнокаліберний кулемет) – все туди летіло. З тих пір каску не люблю носити, хоча маю хорошу, сам купив.
Зараз Валерій служить у артилерійському підрозділі. Більше року він провів на спостережному пункті у фронтовому селі за 2 кілометри від росіян. Село повністю зруйноване обстрілами, там немає жодної вцілілої хати, тому СП облаштували в погребі, який стоїть за напівзруйнованою будівлею й трохи захищений від прямої наводки. За останні місяці боєць отримав кілька контузій (ворожі снаряди й міни іноді падали за кілька метрів). Однак продовжує служити й віднедавна освоює нову спеціальність – оператора БПЛА.
– Я воюю за своїх рідних, – каже Валерій. – Вдома маю ще старшу сестру й молодшого брата, котрому 18 років. Я б не хотів, щоб він воював, мамі й так важко, що ми з батьком у ЗСУ…
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів