«Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади

До повномасштабної війни він не мав ні армійського, ні тим більше бойового досвіду, проте в перші дні російського вторгнення сам пішов у військкомат і попросився в бойову частину.
– Я сам із Херсона і в цивільному житті 10 років ходив у плавання на суховантажах, автомобілевозах чи рефрижераторах, – розповідає Михайло. – Обійшов під різними прапорами майже всю земну кулю, побував у Африці, Канаді, США, Мексиці… Нормальна робота, хороші гроші платять. Коли Росія вторглася в Україну, я був дома у відпустці. Теоретично міг продовжити плавати, адже моряків, котрі мали діючий контракт, відпускали за кордон. Але це питання навіть не стояло. Я відвіз дружину й сина до кордону, а сам пішов у військкомат. У 128 ОГШБр служив мій друг, котрий порадив іти сюди. На жаль, він загинув під час визволення Херсонщини… Дружина дізналася про те, що я в ЗСУ, тільки постфактум. Вона була би проти, але зараз розуміє, що я не міг зробити по-іншому, і дуже підтримує мене.
У підрозділі Михайло швидко освоїв «Стугну» і почав ефективно працювати з нею.
– «Стугна» проста у використанні, навчитися працювати з нею зовсім не складно. Найскладніше – це занести ПТРК на позицію, бо він досить важкий. Особливо, коли треба нести пішки 5 кілометрів по болоту під постійною загрозою ворожих обстрілів і FPV-дронів. Нас четверо, то по дорозі міняємося. Позицію обираємо самі, орієнтуємося, звідки найчастіше виходить ворожа техніка, розпитуємо піхоту. Буває, що стоїмо за 800 метрів до російських укріплень.
Розрахунок Михайла неодноразово мав результативні пуски й знищив російську техніку, в тому числі два танки Т-72.
– Загалом ми знищили зі своєї «Стугни» два танки, одну БМП і один «Урал». Ці ураження офіційно зафіксовані. Був ще один випадок, коли ворожий танк відкочувався назад, ми зробили пуск і бачили вибух, але танк на той момент встиг заїхати за пагорб. Пізніше аеророзвідники побачили з дрона, що танк згорів, але офіційно його знищення не зафіксували. Буває й таке…
Минулого року Михайло мав відпустку й реабілітацію після перенесеної операції, тому зміг трохи побути з сім’єю в Києві.
– Ми пішли на день народження до знайомого і мене дуже прикро вразило, коли один із гостей, молодий чоловік призовного віку, почав говорити, що хоче відпочити на «Буковелі» й думає, як правильно обрати маршрут, щоб обминути пости й не отримати повістку. Я втримався від конкретних дій, але пояснив йому кількома словами, що при військових такі речі говорити небажано (це, якщо делікатно висловлюватися). Так, воювати хочуть не всі, але робити це доводиться, навіть якщо раніше не було армійського досвіду. Усім хочеться, щоб війна нарешті закінчилася, і військовим – у першу чергу. Але з іншого боку я усвідомлюю, що якщо теперішня Росія залишиться Росією, жодні домовленості з нею нічого не варті. І якщо, умовно кажучи, поставити війну на паузу й перетворити на АТО-2, через 5 років почнеться нова війна. За такого варіанту у мене виникає думка забрати родину й виїхати за кордон. Але я розумію, що цього не станеться – повернуся, заспокоюся й залишуся. Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів