«Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади

До повномасштабної війни він не мав ні армійського, ні тим більше бойового досвіду, проте в перші дні російського вторгнення сам пішов у військкомат і попросився в бойову частину.
– Я сам із Херсона і в цивільному житті 10 років ходив у плавання на суховантажах, автомобілевозах чи рефрижераторах, – розповідає Михайло. – Обійшов під різними прапорами майже всю земну кулю, побував у Африці, Канаді, США, Мексиці… Нормальна робота, хороші гроші платять. Коли Росія вторглася в Україну, я був дома у відпустці. Теоретично міг продовжити плавати, адже моряків, котрі мали діючий контракт, відпускали за кордон. Але це питання навіть не стояло. Я відвіз дружину й сина до кордону, а сам пішов у військкомат. У 128 ОГШБр служив мій друг, котрий порадив іти сюди. На жаль, він загинув під час визволення Херсонщини… Дружина дізналася про те, що я в ЗСУ, тільки постфактум. Вона була би проти, але зараз розуміє, що я не міг зробити по-іншому, і дуже підтримує мене.
У підрозділі Михайло швидко освоїв «Стугну» і почав ефективно працювати з нею.
– «Стугна» проста у використанні, навчитися працювати з нею зовсім не складно. Найскладніше – це занести ПТРК на позицію, бо він досить важкий. Особливо, коли треба нести пішки 5 кілометрів по болоту під постійною загрозою ворожих обстрілів і FPV-дронів. Нас четверо, то по дорозі міняємося. Позицію обираємо самі, орієнтуємося, звідки найчастіше виходить ворожа техніка, розпитуємо піхоту. Буває, що стоїмо за 800 метрів до російських укріплень.
Розрахунок Михайла неодноразово мав результативні пуски й знищив російську техніку, в тому числі два танки Т-72.
– Загалом ми знищили зі своєї «Стугни» два танки, одну БМП і один «Урал». Ці ураження офіційно зафіксовані. Був ще один випадок, коли ворожий танк відкочувався назад, ми зробили пуск і бачили вибух, але танк на той момент встиг заїхати за пагорб. Пізніше аеророзвідники побачили з дрона, що танк згорів, але офіційно його знищення не зафіксували. Буває й таке…
Минулого року Михайло мав відпустку й реабілітацію після перенесеної операції, тому зміг трохи побути з сім’єю в Києві.
– Ми пішли на день народження до знайомого і мене дуже прикро вразило, коли один із гостей, молодий чоловік призовного віку, почав говорити, що хоче відпочити на «Буковелі» й думає, як правильно обрати маршрут, щоб обминути пости й не отримати повістку. Я втримався від конкретних дій, але пояснив йому кількома словами, що при військових такі речі говорити небажано (це, якщо делікатно висловлюватися). Так, воювати хочуть не всі, але робити це доводиться, навіть якщо раніше не було армійського досвіду. Усім хочеться, щоб війна нарешті закінчилася, і військовим – у першу чергу. Але з іншого боку я усвідомлюю, що якщо теперішня Росія залишиться Росією, жодні домовленості з нею нічого не варті. І якщо, умовно кажучи, поставити війну на паузу й перетворити на АТО-2, через 5 років почнеться нова війна. За такого варіанту у мене виникає думка забрати родину й виїхати за кордон. Але я розумію, що цього не станеться – повернуся, заспокоюся й залишуся. Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…
До теми
- "Моє завдання як оператора БПЛА — збереження особового складу та захист держави" — нацгвардієць Мар’ян Витязь
- «Діти – моя найбільша мотивація, я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому…» Історія бійця 128-ї бригади Василя
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Від сцени до лінії фронту: історія актора Мукачівського драматичного театру Євгена Човбана
- «Чи виконав я свою місію – відомстив за батька? Поки ні, буду воювати до закінчення війни…» Історія Владислава, бійця 128-ї бригади
- «Після того, як ми побачили ті звірства, які вчинили росіяни в Бучі, Бородянці, Ізюмі, головне для нас – не стати такими ж, як вони» Історія капелана Андрія
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- Найстаріший капелан: отець Іван Ісайович понад 10 років опікується військовими
- «Я довіряю своєму підрозділу, ми працюємо як злагоджений механізм…» Історія бійця 128-ї бригади Сергія
- "Янголи в пікселі": історія військового медика Еріка Глеби, який на фронті евакуював понад тисячу бійців
- Звільнений з полону ужгородець Роберт Балог: “У камері я поставив ціль — максимально себе зберегти”
- «Я не рахую свої трофеї, але це сотні знищених цілей. Моє головне завдання – прикрити нашу піхоту…» Історія бійця 128-ї бригади Івасика
- «Війна – це справжнє пекло на землі, а її наслідки жахають. Вона здатна пробудити мужність навіть у жінок», – Людмила Ціпкало, фельдшерка ДСНС Закарпаття
- Оригінальні роботи Кобзаря: офорти Тараса Шевченка зберігають у Закарпатському художньому музеї ім. Бокшая
- «Війна не завершиться, якщо не буде людей, які допоможуть її закінчити», – прикордонник Леонід
- "Я не український націоналіст, а угорець, але це моя країна". Як садівник із Закарпаття третій рік воює у піхоті
- Історія одного пам’ятника: «Весна» Михайла Михайлюка (ФОТО)
- «До повномасштабної війни я всіма способами намагався уникнути строкової служби, а зараз відчуваю себе, як у сім’ї…» Історія бійця 128-ї бригади
- «Я вірю, що все буде добре, адже я Лакі – щасливчик!» Історія бійця 128-ї бригади
- Степан Гіга про життя без відпочинку, непрості стосунки з Закарпаттям та як писав свої найбільші хіти
До цієї новини немає коментарів