«Йде війна, тому я мушу бути тут – про переведення в тил чи звільнення не думаю…» Історії з фронту від 128 бригади
Після демобілізації він повернувся до цивільного життя, працював біля Києва. А на другий день повномасштабки зібрав речі й виїхав у свій підрозділ 128 ОГШБр, навіть не заходив у військкомат. 27 лютого 2022р. штурмовик був уже на передових позиціях і стримував ворога за Оріховим на Запорізькому напрямку.
– Між АТО-ООС і повномасштабною війною разюча різниця, – вважає Руслан. – Тоді росіяни не застосовували авіацію, їхня артилерія працювала неприцільно – по квадратах, проти нас стояли не такі потужні сили. Зараз визначальну роль відіграють дрони, які дають точні розвідувальні дані, коригують вогонь, полюють на піхоту й техніку.
У складі свого підрозділу Руслан пройшов найгарячіші напрямки, отримав кілька контузій і поранень. І щоразу після лікування повертався назад.
– На Херсонщині ми штурмували ворожі посадки й зачищали населені пункти. Після прориву лінії оборони росіяни здебільшого тікали, але часто доводилося вести й ближні бої, на відстані 30-40 метрів. Під час одного штурму нашу «мотолигу» (гусеничний броньований тягач) обстріляли, мене відкинуло на дорогу – отримав контузію й травму спини. Після лікування повернувся в підрозділ і знову потрапив під обстріл. Осколок влетів у голову, але на щастя, зачепив тільки дотично, тому обійшлося без важких наслідків… Бахмутський напрямок я пройшов без поранень, хоча дуже важко було – і фізично, й морально. А під час звільнення сіл на Запоріжжі знову «заробив» контузію. Росіяни за будь-яку ціну намагалися втримати територію, проти нас працювало все – арта, танки, дрони… Кілька людей із мого відділення загинули, але ми виконали бойове завдання.
Дома, на Хмельниччині, Руслана чекають дружина з донькою.
– Звичайно, вони б хотіли, щоб я повернувся й далі жив цивільним, спокійним життям. Але я не можу – йде війна, тому мушу бути тут. Відчуваю, що стомився, сили вже не ті, що два роки тому. Хочеться відпочити, однак про переведення в тиловий підрозділ чи відшукування причин для звільнення, не думаю. Треба виконувати свою роботу разом із товаришами. Мої рідні з розумінням до цього ставляться…
До теми
- «У мене немає страху, навіть коли обстрілює танк, – обтрусив пилюку й працюю далі…» Історія бійця 128-ї бригади Роберта
- «Ми сдайомся, нє стрєляйтє!»: як захисники 128-ї бригади брали окупантів у полон
- Штурмовик Іван Пайда. Герою з Ужгорода назавжди 39
- Цензура часів СРСР, листи з Індійського океану та впізнаваність голосу. Осип Лобода про роботу на радіо на Закарпатті
- Жіночий клуб «Натхненна» – простір, де жінки разом відпочивають і розвиваються
- «Я не поважав би себе, якби не пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Олександра
- Закарпатський клуб стійких медіа: працюємо за будь-яких умов
- «Я знищую ворогів із радістю…» Історія бійця 128-ї бригади
- «За чотири дні наш розрахунок знищив дронами три російські гармати…» Історія Шеви зі 128-ї бригади
- "Це була моя мрія – бути на вершині гір" - Андрій Солдатенко про поїздки для військових у Карпати
- Гуцульський сердак: голка, нитка і щира молитва
- «Мені захотілося зробити щось корисне для своєї країни, тому я тут…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Навіть якщо людина повернеться з війни цілою зовні, всередині вона буде сильно поранена" — Ярослав Галас
- «Я розумію, як ефективно нищити дронами ворога – знаю наперед, куди побіжить ворожий піхотинець…» Історія бійця 128-ї бригади
- Закарпатський леквар допомагає збирати на дрони
- «Найбільше на війні хвилює тиша». Закарпатський гвардієць розповів про перший бій, поранення і найбільші хвилювання на фронті
- «Ми супроводжуємо бійців на всіх етапах служби». Гвардійські психологи розповіли про свою роботу
- Двічі поранений прикордонник "Кардинал" готовий боротися до самої перемоги
- «Війна колись закінчиться, мої рідні повернуться в Україну, і я знову піду будувати хмарочоси…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Ми всі розуміли, що виконуємо свій обов'язок": нацгвардієць Сергій Зайченко розповів про оборону під Покровськом
До цієї новини немає коментарів