Завдяки побратимам 23-річний військовослужбовець вижив у бою і продовжує службу у прикордонному відомстві на Закарпатті

Дмитро обрав для себе професію прикордонника ще у 2020 році. Родом з Донеччини, юнак проходив строкову службу на протилежному боці України – на Закарпатті, у Чопському прикордонному загоні. Він опанував спеціальність кінолога і разом з чотирилапим виконував службові завдання у залізничних пунктах пропуску на кордоні зі Словаччиною та Угорщиною. Згодом уклав контракт з ДПСУ та продовжив військову кар’єру.

Минулого року Дмитро у складі бойового підрозділу вирушив боронити Україну на Харківщину. У районі Вовчанська він зустрівся віч-на-віч з окупантами.

Коли росіяни розпочали наступ під Вовчанськом, прикордонники останніми залишалися на позиціях. Вони тримали їх, аж доки ворог не підійшов впритул. Розпочався стрілецький бій. Розгледіти росіян, які наступали з лісу, було майже нереально через густоту дерев. Вони були попереду та позаду прикордонників. Хлопці зрозуміли, що їх беруть в оточення.

Відстрілюючись, Лимон дістав кульове поранення в ногу. Він наклав на неї турнікет та продовжив бій. Потім куля влучила в другу ногу, осколками посікло обличчя і тіло. Кулею, що поцілила над оком у шолом, оглушило. Від втрати крові перестала функціонувати ліва рука, різко впав зір. Дмитро ще деякий час відстрілювався в бік ворога лежачи, практично не прицілюючись.

Побратими відійшли трохи далі, щоб продовжити бій. Лимон залишився сам. Ударною хвилею його відкинуло у невеличку яму поблизу бліндажа. Він помітив групу росіян, які ходили навколо нього на відстані до десяти метрів. Дмитро встиг стишити радіостанцію та причаївся, у сховку його було не видно. Говорити він уже не міг.

Під час бою майже всі прикордонники на позиції були поранені. Прибув евакуаційний автомобіль, хлопців забрали, а от Дмитра забрати не встигли. Він уже не міг рухатися і був впевнений, що його життя дійшло до кінця: «Коли евак від’їхав, я змирився з тим, що загину. Я думав, що вдруге за мною машина повернутися не встигне», – зізнається прикордонник.

Саме у цей момент його знайшов побратим на псевдо Козак. Разом зі ще одним прикордонником він витягнув Дмитра на дорогу, щоб його помітив наступний евак, і вийшов по радіостанції на командира з проханням про евакуацію. Тим часом прикордонники продовжували бій з росіянами, які знаходилися з протилежного боку дороги. Дмитро, який лежав між ними на дорозі і не міг поворушитися, лише стежив за ходом бою. «Я був наче той суддя між нашими і ворогом. Лише чув свист куль у різні боки над собою», – пригадує прикордонник.

Одна з куль влучила Дмитрові у район грудей, однак від смертельного поранення його врятував бронежилет. Козак побачив це і вирішив відвести ворога від пораненого. Разом з побратимом вони відійшли убік і продовжували відстрілюватися звідти.

Незабаром приїхала «емка» сусіднього підрозділу. Доки побратими прикривали їх кулеметним вогнем, Козак схопив Лимона і затягнув його в автомобіль. Він каже, що й досі не розуміє, як за декілька секунд зміг підняти на метрову висоту кремезного Дмитра, та ще й у повному спорядженні. «Я не думав про те, що не зможу, знав, що мушу. Я б не залишив там жодного з побратимів. Для мене вони усі свої, немає чужих», – додає Козак.

Дмитрові Савенку довелося пройти довгий курс лікування та реабілітації. Після цього він повернувся на Закарпаття – у підрозділ, де раніше проходив службу. Він пройшов курс оператора fpv-дронів і був налаштований на наступний виїзд, однак, з огляду на його стан здоров’я, прикордонникові це не дозволили. Втім, юнак старанно виконує службові обов’язки та готується до нового курсу навчання у кінологічному центрі. У вільний від служби час тренується у спортзалі, надає перевагу здоровому способу життя та активному відпочинку.

За виявлені у бою особисті мужність і відвагу старшого сержанта Дмитра Савенка нагороджено державною відзнакою – медаллю «Захиснику Вітчизни».