«Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя

– Я зварював бронепластини з кількох шарів міцної сталі, – розповідає Сова. – У підсумку вони виходили нелегкі – одна пластина 6 кг (для бронежилета потрібні дві), зате дуже міцні. Їх не могли пробити бронебійні кулі зі снайперської гвинтівки СВД, випущені в одну точку з відстані 50 метрів. Хлопці, котрі в наших бронежилетах брали участь у штурмах, казали, що навіть не відчували влучання з автоматів. У своєму центрі ми також робили наземні гусеничні дрони, придумали їх практично з нуля. Дрон важить менше 200 кг, а може взяти на себе вантаж до 400 кг. Керування через FPV-окуляри, запас ходу – до 50 км, швидкість – 25 км. Уже була домовленість про виготовлення 10 дронів для однієї з бригад…
Минулого року за 400 метрів від роботи Василя зупинили працівники ТЦК й мобілізували в ЗСУ. Після навчального центру він потрапив у стрілецький батальйон 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
– Оскільки зараз важко знайти кваліфікованого зварника, роботи з наземними дронами довелося призупинити. Думаю, з мене було би більше користі для ЗСУ, якби я залишився зварником, хоча розумію, що тут не вистачає людей, і воювати теж комусь треба.
Як боєць піхотного підрозділу Сова виконує бойові завдання на передовій, його завжди призначають старшим групи, а найдовше відрядження на нуль тривало 58 днів без перерви. Умілі руки Василя дуже згодилися під час облаштування позицій.
– Коли ми вперше заїхали в посадку, там був старий бліндаж площею десь три квадратні метри, через його балки заглядало сонце. І ми місяць його укріплювали, а потім зробили ще один. Росіяни стояли близько, тому ми працювали тільки ночами, один боєць завжди слідкував за обстановкою. Коли копали, в одні мішки збирали чорнозем, в інші світлу глину. А далі все гарно замаскували травою й гілками. Я купив акумуляторні інструменти (болгарку, перфоратор, дриль), з допомогою яких ми як слід облаштували укриття. В ньому є все необхідне – Старлінк для зв’язку (теж купив за власні гроші), цілодобові камери спостереження, навіть примусова вентиляція. Найстрашніше для нас – коли ворожий дрон скидає отруйні гази, на цей випадок я під’єднав до ЕкоФлоу два вентилятори, які швидко провітрюють укриття, причому можуть направляти потоки повітря в різних напрямках.
Від передньої СП-ки (спостережний пункт) Сови до росіян усього 600 метрів, тому бійці періодично чують ворогів і бачать їх на власні очі.
– Ворожа піхота намагалася штурмувати сусідні позиції, і коли в наших хлопців почали закінчуватися боєприпаси, ми підключилися – допомогли їм вогнем. Та так, що аж стволи кулеметів були червоні. Особисто нас не штурмували, однак часто крили з мінометів і ствольної артилерії. Через інтенсивний вогонь та постійну роботу РЕБ до нас дуже важко було доставити боєприпаси й провізію, на якийсь час ми залишилися без води, а сніг уже розтанув. Тоді я згадав наземні гусеничні дрони, які розробляв дома, вони дуже згодилися б – не бояться обстрілів і не такі вразливі для РЕБ.
На позиціях Василю доводиться працювати з різними людьми, які в стресових, екстремальних умовах поводяться по-різному.
– Я переконався, що стійкість людей залежить не від віку й здоров’я, а від розуміння й мотивації. Моя особиста мотивація – діти. Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей, воюю тільки за них. Чому я, житель Західної України, тут? Бо не хочу, щоб росіяни прийшли до мене додому. Якщо просто сидіти, вони прийдуть у твою хату, тому треба дивитися наперед. І корчувати зло з самого початку, бо якщо вкорениться, буде набагато важче. Якби ми викорчували «русскій мір» із самого початку, то не мали б війни…
До теми
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
- «Захищати Україну – мій обов’язок»: полеглий Максим Чомоляк був великим патріотом України
- «Своїм «Браунінгом» я розвернув ворожу колону, яка пішла штурмом на наші позиції…» Історія бійця 128-ї бригади
- Пам’яті барабанщика, військовослужбовця 46 бригади ДШВ, ужгородця Антона Рабела
- "Строкова служба й бойовий підрозділ на війні – це два різні світи". 22-річний боєць 128-ї бригади про особливості армійського життя
- «Я найстарший у бригаді, мені скоро 60, але за фізичною підготовкою можу дати фору набагато молодшим хлопцям. Стара закалка…» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- "Так ми продовжуємо справу Данила Богуславського": закарпатські волонтери передали захисникам 27 дронів
- «У Норвегії під вартою краще, ніж у Росії на волі»: історія бійця Столяра з 128-ї бригади
- «Я міг би стати офіцером, але краще залишуся солдатом. Люблю бойові виїзди, адреналін, двіж…» Історія бійця 128-ї бригади Тимура
- «Ми зупинили ворожих штурмовиків із автоматів, а далі їх розібрали на друзки наші безпілотники й арта…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «У своєму підрозділі ми живемо сім’єю – тут братерство, а не статутщина…» Історія бійця 128-ї бригади Богдана
- «Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
До цієї новини немає коментарів