«Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей…» Історія бійця 128-ї бригади Василя

– Я зварював бронепластини з кількох шарів міцної сталі, – розповідає Сова. – У підсумку вони виходили нелегкі – одна пластина 6 кг (для бронежилета потрібні дві), зате дуже міцні. Їх не могли пробити бронебійні кулі зі снайперської гвинтівки СВД, випущені в одну точку з відстані 50 метрів. Хлопці, котрі в наших бронежилетах брали участь у штурмах, казали, що навіть не відчували влучання з автоматів. У своєму центрі ми також робили наземні гусеничні дрони, придумали їх практично з нуля. Дрон важить менше 200 кг, а може взяти на себе вантаж до 400 кг. Керування через FPV-окуляри, запас ходу – до 50 км, швидкість – 25 км. Уже була домовленість про виготовлення 10 дронів для однієї з бригад…

Минулого року за 400 метрів від роботи Василя зупинили працівники ТЦК й мобілізували в ЗСУ. Після навчального центру він потрапив у стрілецький батальйон 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

– Оскільки зараз важко знайти кваліфікованого зварника, роботи з наземними дронами довелося призупинити. Думаю, з мене було би більше користі для ЗСУ, якби я залишився зварником, хоча розумію, що тут не вистачає людей, і воювати теж комусь треба.

Як боєць піхотного підрозділу Сова виконує бойові завдання на передовій, його завжди призначають старшим групи, а найдовше відрядження на нуль тривало 58 днів без перерви. Умілі руки Василя дуже згодилися під час облаштування позицій.

– Коли ми вперше заїхали в посадку, там був старий бліндаж площею десь три квадратні метри, через його балки заглядало сонце. І ми місяць його укріплювали, а потім зробили ще один. Росіяни стояли близько, тому ми працювали тільки ночами, один боєць завжди слідкував за обстановкою. Коли копали, в одні мішки збирали чорнозем, в інші світлу глину. А далі все гарно замаскували травою й гілками. Я купив акумуляторні інструменти (болгарку, перфоратор, дриль), з допомогою яких ми як слід облаштували укриття. В ньому є все необхідне – Старлінк для зв’язку (теж купив за власні гроші), цілодобові камери спостереження, навіть примусова вентиляція. Найстрашніше для нас – коли ворожий дрон скидає отруйні гази, на цей випадок я під’єднав до ЕкоФлоу два вентилятори, які швидко провітрюють укриття, причому можуть направляти потоки повітря в різних напрямках.

Від передньої СП-ки (спостережний пункт) Сови до росіян усього 600 метрів, тому бійці періодично чують ворогів і бачать їх на власні очі.

– Ворожа піхота намагалася штурмувати сусідні позиції, і коли в наших хлопців почали закінчуватися боєприпаси, ми підключилися – допомогли їм вогнем. Та так, що аж стволи кулеметів були червоні. Особисто нас не штурмували, однак часто крили з мінометів і ствольної артилерії. Через інтенсивний вогонь та постійну роботу РЕБ до нас дуже важко було доставити боєприпаси й провізію, на якийсь час ми залишилися без води, а сніг уже розтанув. Тоді я згадав наземні гусеничні дрони, які розробляв дома, вони дуже згодилися б – не бояться обстрілів і не такі вразливі для РЕБ.

На позиціях Василю доводиться працювати з різними людьми, які в стресових, екстремальних умовах поводяться по-різному.

– Я переконався, що стійкість людей залежить не від віку й здоров’я, а від розуміння й мотивації. Моя особиста мотивація – діти. Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей, воюю тільки за них. Чому я, житель Західної України, тут? Бо не хочу, щоб росіяни прийшли до мене додому. Якщо просто сидіти, вони прийдуть у твою хату, тому треба дивитися наперед. І корчувати зло з самого початку, бо якщо вкорениться, буде набагато важче. Якби ми викорчували «русскій мір» із самого початку, то не мали б війни…