Строковик-кравець з Ужгорода мріє після завершення служби відкрити власне ательє
Професія кравця має давню історію, і в усі часи вона вважалась почесною, адже від
виконавського таланта і смаку залежав зовнішній вигляд і простих громадян і самих
високопоставлених осіб. Це було пов’язано з тим, що майже до кінця XIX століття кравці
займалися усіма етапами виготовлення одягу – від проектування до пошиву і
декорування. Кравець відрізняється від швачки більш високою кваліфікацією. Він може
пошити виріб від початку і до кінця, тоді як швачка спеціалізується на одній такій
операції.
Більше про професію кравця та людей, які її обирають, поговоримо із молодим кравцем, але уже з чималим досвідом, солдатом строкової служби Національної гвардії України Юрієм Своренем. Юрій – звичайний солдат строкової служби у 3 батальйоні 2 Галицької бригади, що знаходиться в Ужгороді. Щоденне його завдання – це конвоювання та охорона підсудних та засуджених. А у вільний час Юрій сідає за шиття. Так і в роті допомагає і не втрачає своїх умінь.
- Це підлатити попросили товариші, - каже гвардієць. - Маю роботи у вільний час, усе розписано по днях.- Знайти на теперішній час справді ексклюзивну та якісну річ у магазині не просто. Образливо, що праця майстрів не цінується. Бо в магазині готова річ, навіть якщо це халтура, дуже дорога. Націнку на готовий виріб кладуть таку високу, що диву дивуєшся. Цікавість до шиття у Юрія з дитинства. Адже в родині всі шиють. Бабуся, мама та дядько майстри з пошиття. Свого часу, до Юриної бабусі шити одяг у село Борщовичі, Путомитівського району, що на Львівщині, їздили звідусіль. Коли настав час обирати професію, Юрій сказав, що хоче вчитися на психолога. Каже, бачив, яка важка праця кравця на прикладі рідних, тому не хотілося йти їхнім шляхом. Юрій має хист до малювання, тож мама запропонувала сину обрати професію кравець-закрійник з пошиття індивідуального верхнього одягу. Та переконувати сина, який вперто стояв на своєму, було марно. Коли Юрій з мамою прийшла подавати документи до вступу в училище і вже писала заяву, мамі вдалося переконати хлопця обрати все-таки професію кравця. Юрій вступив і закінчив Львівське вище професійне училище технології і сервісу за спеціальністю кравець-закрійник. Каже, там викладали дуже хороші і талановиті майстри, хоча і вимогливі. Вони зуміли навчити студентів усього. За що нині їм солдат дуже вдячний. -Чи не кожна молодий кравець боїться працювати із складними тканинами. Скажімо, атлас, досить складний у пошитті. Є кравці, які тремтять, коли чують, що треба шити з атласу.- Юра розповідає, що спершу теж дуже боялася цієї тканини. Але зараз із нею на «ти». -Також є кравці, які не можуть шити на людей із нестандартною фігурою. У роботі кравця теж не обходиться без курйозів та різних випадків. Щось не так пошив, пришив, переплутав, таке буває регулярно, - каже солдат. -Але навіть, якщо щось зіпсуєш, завжди можна виправити. Пригадую, якось підкочував штани товаришу по службі, але зробив їх закороткими. Довелося підганяти. Через поспішність, коли розпорював шов, розрізав штанину розпорювачем вище шва. Вихід із ситуації знайшов миттєво: зробив манжетик. - Навіть якщо під час роботи зіпсуєш матеріал, який коштує гроші , можна виправити недолік, - каже кравець. – Звичайно, коли ріжеш дорогу тканину, руки трясуться, боїшся розрізати. Але вихід можна завжди знайти. Як і у всіх професіях, свою роботу потрібно любити. У сфері пошиття одягу, тим паче. Адже специфіка роботи полягає в тому, коли набереш замовлень і не встигаєш виконати, працювати доводиться навіть вночі. - У цій сфері легше працювати тому, хто любить це ремесло і хоче постійного розвитку, вчитися, - говорить солдат. – Заробітки можуть бути великими, якщо ти професійний кравець. Тепер найбільша і найважливіша мрія у солдата-строковика після закінчення служби відкрити власне ательє з пошиву верхнього одягу. Марина Гладій
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- "Я не вважаю це героїчним вчинком": ужгородка Крістіна Петрулич розповіла про нагороду "Герой-рятувальник року"
- Закарпатська академія мистецтв – осередок, де формують агентів культурних змін
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- Правова підтримка ветеранів: які питання найбільше турбують захисників після війни
- Змінити символи війни на обереги: ужгородський скульптор створює прикраси з гільз
- Вийшло третє доповнене видання "Ужгород відомий та невідомий"
- 94 дні, чотири пари взуття і майже 400 тисяч гривень: історія благодійного походу Артема Єрохіна
- Вечір в Ужгороді зі шпигунами та секретами
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у вересні 1925-го
- "Дуже радий, що туди потрапив": військовий Луганського прикордонного загону Елмар Цап розповів про службу

До цієї новини немає коментарів