Студенти медичного факультету УжНУ долучились до боротьби з пандемією COVID-19

Володимир Глухов, студент 2 курсу спеціальності «лікувальна справа»:
«Мотивацією було бажання дізнатись щось нове в сфері медицини, отримати незабутній досвід, випробувати себе на міцність, також це була непогана нагода з цікавістю провести декілька карантинних днів. Ми були повністю забезпечені всіма необхідними засобами індивідуального захисту. У захисному костюмі ми перебували протягом 4 годин, декілька разів на добу. Про хорошу комфортність захисного костюму та інших захисних аксесуарів говорити важко, оскільки виникав деякий дискомфорт, пов’язаний із запотіванням захисних окулярів. Було досить жарко, частково через теплу погоду, також було відчуття спраги. Однак це все можна витерпіти та звикнути. Загалом, ми працювали 7 днів з хворими, у яких був підтверджений діагноз Covid-19. Це були хворі важкого ступеня перебігу хвороби, дехто з пацієнтів мав пригнічений настрій, проте ми завжди намагались забезпечити їм комфортні умови перебування в лікарні. Підбадьорювали їх, адже позитивний настрій та адекватне ставлення до хвороби, безумовно, допомагає у боротьбі з нею. Єдиним побоюванням було захворіти цим вірусом. Але у процесі роботи, страх поступово зникав, оскільки ми проявляли хорошу дисципліну та були забезпечені хорошими засобами індивідуального захисту. Також в порядку були організаційні моменти, а деякі дрібниці вирішувались у ході роботи. Тож, можу зазначити, що пережитим досвідом я залишився задоволений».
Аліна Штибель, студентка 6 курсу спеціальності «лікувальна справа»:
«Передусім мою мотивацію формують відданість роботі та бажання допомогти людям, які потребують допомоги. Усі необхідні засоби захисту є в наявності у лікарнях. У захисних костюмах ми перебуваємо 4 години на день. Звичайно, певний дискомфорт є, але з часом людина пристосовується. Думаю, заради безпеки особистої та оточуючих можна витримати таку маленьку незручність. У середньому стан пацієнтів, з якими я працювала, середнього ступеня важкості. Не дивлячись на стан здоров’я, певний страх та переживання, пацієнти мають хороший настрій і позитивно налаштовані щодо лікування. Такій силі волі і вірі в завтрашній день, яку мають наші пацієнти – можна тільки позаздрити. Кожному з них я бажаю швидкого одужання та повернення до своїх рідних. Всі ми живі люди, тож побоювання у мене та моїх колег, звичайно, були і є. Хвилювання стосувались можливого збільшення кількості хворих, а також переживання щодо особистого здоров’я. Та у цілому все виявилось не так страшно, як очікувалося. Наша команда професійно ставиться до своїх обов’язків, тому праця злагоджена та дружня. Ми працюємо як один механізм. Я ніколи не зіштовхувалася з чимось подібним, тому цей вірус виявився для мене, як для майбутнього лікаря, викликом».
Михайло Грошик, студент 1 курсу напряму підготовки «сестринська справа»:
«Я обрав професію медичного працівника не для того, щоб здобути матеріальні статки чи славу, а щоб професійно допомагати людям, у тому числі своїм рідним. І кожен медик, з яким я мав нагоду спілкуватися, такої ж думки. Впевнений, що усе, через що я зараз проходжу на робочому місці, стане для мене великим досвідом, який згодиться у майбутньому. Я уже тиждень працюю та живу у лікарні. Зараз ми забезпечені всім та працюємо 4-6 годин на добу. Працювати у захисних костюмах некомфортно, але це єдиний вихід. У нашому відділенні усі пацієнти у важкому стані. Багато з них налякані, але ми намагаємося їх підтримувати. Більшість пацієнтів вважали пандемію вигадкою, поки ця біда не постукала у їхні двері. Мої власні переживання, щодо роботи в умовах пандемії, були психологічно важкими. Побоювання, що можу заразити своїх близьких, весь час крутились у голові. Тому ще раз прошу і закликаю всіх людей – залишайтесь удома, не виходьте без потреби на вулицю. Адже тим часом медики ризикують своїм життям і життями своїх близьких, рятуючи вас».
Ганна Фельцан,
Інформаційно-видавничий центр УжНУ
До Теми
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів