Втрачений Ужгород: як у 1928-му в місті викрили журналіста-ґвалтівника (Фото)

Справа ця наробила страшенного галасу не лише в Ужгороді, а й в усій Чехословаччині та Угорщині – надто вже відомим і впливовим було ім’я Франтішека Свойше – засновника і головного редактора популярної газети «Podkarpatské Hlasy», керівника місцевого товариства опіки над молоддю, особистого друга земського президента Антоніна Розсипала і багатьох інших високопоставлених місцевих чиновників.

Франтішек Свойше з’явився в Ужгороді у 1923 році. На той час він був капітаном жандармерії і раніше служив у Боснії. В місті ходили чутки, які потім описували місцеві газети, мовляв, у Свойше зникла підпорядкована йому велика сума грошей. Жандармерія цьому випадку широкого розголосу не надала, гроші знайшлися в когось із підлеглих Свойше, однак капітану недогляду не пробачили, тихенько відправивши його на пенсію. Франтішек Свойше залишився жити в Ужгороді, спробував дописувати до однієї з братиславських газет, а тоді зрозумів, що газетярство може стати для нього новою прибутковою справою. У 1925 році він заснував видання «Podkarpatské Hlasy», яке вважали неофіційним друкованим органом місцевого товариства чехословацьких легіонерів. Газета виходила двічі на тиждень чеською мовою, мала чітку прочеську позицію і жорстко виступала проти місцевих проугорських активістів та емігрантів із Галичини. Місцеві угорські газети називали Свойше не інакше, як чеським фашистом, місцеві українські видання – «україножером». Однак своєю чеською патріотичною позицією Свойше зміг завоювати прихильність високих чиновників, яких направляли сюди працювати. Газета «Podkarpatské Hlasy» швидко стала однією з найвпливовіших в місті, її журналісти легко заходили в кабінети чиновників, завдяки зв’язкам Свойше швидше за інших отримували ексклюзивну інформацію з поліції та жандармерії, а ще мали хороше фінансування з невідомих широкому загалу джерел. Редакція газети знаходилася в будинку, який Франтішек Свойше придбав на вулиці Под копецкем (нинішній Підгірній). Там, під номером «15», досі стоїть скромний старенький будинок, на фасаді якого колись величезними буквами була написана назва газети. Там же проживав редактор Свойше.

Редакція газети, четвертий зліва – Франтішек Свойше. Фото – з книжки «Чехословацький світ в Карпатах 2» Владіміра Куштека

Цей огрядний пан, який важив близько 140 кілограмів, за кілька років став живою легендою всіх ужгородських ресторанів та корчм. Відвідувачі та працівники закладів завжди з надзвичайним подивом спостерігали за тим, як обідає чи вечеряє Свойше. Люди казали, що в нього був безкінечний апетит, бо за один раз журналіст з’їдав чотири порції, запивав це 20-ма літрами пива та 2-ма літрами вина. Споживання пива у надвеликій кількості було для нього звичним щоденним ритуалом, щовечора у корчмах або ресторанах він випивав 20-30 літрових бокалів і навіть тоді не виглядав п’яним. Попри різкі висловлювання у своїй газеті, якими він нажив багатьох ворогів, Франтішек Свойше мав у місті й велику кількість друзів, бо був людиною дуже компанійською, веселою і розумною, вільно говорив п’ятьма мовами, вважався ерудованим та інтелігентним.   

Його заарештували 10 лютого 1928 року просто на вулиці – подейкують, якраз після того, як Франтішек Свойше отримав грошову позику, аби терміново вилетіти з міста. Він підозрював, що за ним слідкують, готуючи звинувачення у тяжкому злочині – неприродніх та гомосексуальних зв’язках, ґвалтуванні дітей. Скаргу на редактора газети подали батьки, чиї діти зізналися, що брали участь в оргіях, влаштованих Франтішеком Свойше у своєму помешканні. Після арешту поліція провела у журналіста обшук і знайшла підтвердження слів дітей у численних фото порнографічного характеру. Газети писали, що на одному з цих фото Свойше був зображений оголений, загорнутий у шматок тканини і з вінком на голові.

Після проведених допитів з’явилася нова інформація, яку особливо прискіпливо поширювали і коментували ті газети, з якими ворогував Свойше. Виявилося, що оргії за участі неповнолітніх Франтішек Свойше практикував 14 років, тобто ще до приїзду в Ужгород. Під різними приводами він заманював до свого помешкання дівчат та хлопчиків 8-14 років, яких примушував до сексу. Іноді робив це у компанії інших дорослих чоловіків, дітей же одночасно у помешканні могло бути до шести-семи.

Будівля на вулиці Підгірній зараз

Тривалий час такі знущання над дітьми сходили Франтішеку Свойше з рук, хоча маленьким містом уже починали ширитися чутки про гомосексуальність і збочені захоплення редактора газети. Можливо, чутки ці розпускали самі підлітки, хоча довгий час ніхто з них не зізнавався, очевидно, боялись осуду і ганьби. Хтозна скільки би це ще тривало, якби одна з жертв (невідомо, дівчинка чи хлопчик) після пережитого стресу не захворіла. Переляканим батькам усе ж удалося достукатися до знесиленої дитини і схилити її сказати правду. Заможній та інтелігентній родині важко було повірити в те, що їхню дитину зґвалтував редактор поважного друкованого видання, однак вони все ж звернулися до пана Свойше за поясненнями. Той під тиском зізнався у скоєному і запропонував батькам дитини величезний відкуп за мовчання – 20 тисяч Кч. Батьки не погодилися і пішли до поліції та директора школи, оскільки мали від своєї дитини інформацію про те, що вона була не єдиною жертвою редактора газети. Директор школи провів роботу з іншими батьками і так ниточки великого клубка почали розплутуватись.  Виявилося, що лише з однієї школи до Свойше ходили 10 дітей, хоча підозрювали, що насправді їх могло бути куди більше.

Коли Свойше заарештували, містом прокотилася хвиля обурення. А після інформації, що до ґвалтування дітей були причетні ще два працівники газети «Podkarpatské Hlasy» – Ярослав Капічка та Гуґо Брікс, розгнівані батьки зібралися під вікнами редакції і квартири Свойше, й лише втручання поліції допомогло завадити погрому.               

Під час допитів Франтішек Свойше зізнався у скоєному. Не до кінця зрозуміло, скільки загалом жертв вдалося встановити слідству: в одних джерелах йшлося про 10 дітей, в других – про 15, а у третіх – про 14 дівчат і 8 хлопчиків. Після завершення слідства Свойше перевели до в’язниці суду – новенької тюрми у Малому Ґалаґові. Там його обстежили лікарі, визнавши психічно здоровим і осудним. Однак захист журналіста все ж наполягав на фаховому психіатричному огляді, тож у березні 1928-го суд дозволив перевезти Франтішека Свойше до психіатричної лікарні Кошице, де він мав бути під наглядом головного лікаря Стухліка. Відомий психіатр Стухлік спостерігав за Свойше до серпня 1928 року, врешті постановивши, що пацієнт  неосудний і може становити небезпеку для суспільства, а тому повинен проходити лікування. Газети тоді писали, що за Свойше назавжди закриваються двері психіатричної клініки, тож уявіть, яким було здивування ужгородців, коли у січні 1929 року вони знову побачили скандального журналіста у місті.

Виявилося, що повторне психіатричне дослідження, проведене вже фахівцями клініки при братиславському університеті, визнало Франтішека Свойше психічно здоровим, тож його знову повернули до Ужгорода, де продовжився судовий розгляд. Тепер колишній журналіст вже заявляв, що не винен і колись обов’язково напише мемуари, де розкаже правду і виправдає себе перед світом.  

У 1931 році місцевий суд присудив Свойше три роки тюрми, заборону займати державні посади на 3 роки та заборону голосувати на 1 рік. Його підлеглого Капічку суд покарав двома місяцями тюрми, третього учасника оргій Брікса засудили на 1 місяць, а молодому студенту В., теж причетному до подій, лише винесли попередження. Однак кошицький вищий суд почав перегляд цього рішення, на час якого молодший брат Свойше Ярослав заплатив 20 тисяч Кч. застави, аби Франтішека випустили з в’язниці. Колишній редактор поїхав до Праги, де працював журналістом газети «Cetnicky Obzor». Остаточний вирок у його справі пролунав аж через 6 років, у 1934 році. Кошицький вищий суд присудив Франтішеку Свойше 10 місяців позбавлення волі. Відбуття цього покарання негативно позначилося на здоров’ї скандального журналіста. Вже наступного, 1935 року, він помер у Празі, мабуть, так і не написавши мемуарів, які б виправдали його перед суспільством.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»